Чому так швидко збайдужіли та зачерствіли наші серця?
Українцям з давніх-давен притаманна риса – особливе вшанування померлих. Люди кидали всю роботу й виходили провести покійника, навіть незнайомого, хресним знаменням. Кожного дня у громадах хоронять загиблих героїв. Безкінечні похоронні процесії у селах і містечках. Безмежне горе приходить у родини, нестримні ридання матерів, дружин і діток лунають до небес. Але найбільше мене вражає і шокує байдужість значної частини наших людей, жителів міста Ківерці.
Вулицею йде похоронна процесія, а чутно, як десь у дворі працює циркулярка чи шумить двигун газонокосарки, голосніше за військовий оркестр, який виконує жалобний марш. У мене не вистачає літературних слів. Невже ти, падло, не можеш відкласти на п’ять хвилин свою роботу, зупинитися і вийти, щоб вшанувати загиблого Героя?! Скажу чесно, мені іноді хочеться в той двір вкинути гранату… бойову. Коли ж ті ківерчани зрозуміють, що війна стосується кожного з нас?! А смерть зовсім поряд.
Щоб відчути, що таке війна, хоча б одного разу підіть на похорон, подивіться, як у рідному домі зустрічають загиблого сина чи чоловіка.
Чи бачили ви, як перед похоронною процесією несуть красивий великий коровай? Які емоції це викликає? Хоронять хлопчину, який навіть не встиг одружитися, у його батьків ніколи не буде онуків. З часом вони якось навчаться жити зі своїм горем. А зараз майже щодня їздять на могилу. Невже у вашій зачерствілій душі нічого не защеміло й не запекло? Ще одне непрожите життя, ще один волинянин приєднався до Небесного воїнства.
Недільного спекотного дня у місті хоронили 23-річного воїна, який загинув на фронті. Провести в останню дорогу Героя прийшли родичі, друзі й однокласники. Після заупокійної служби в Покровському соборі процесія пішою ходою попрямувала за місто біля озера Молодіжного. На ньому – сотні відпочивальників. Вони гріють на сонці животи і п’ють пиво. У мене не повертається язик назвати їх нормальними людьми. Тому буду говорити різко й жорстко: я вважаю їх покидьками й виродками. Ці нелюди, наші ж волиняни, навіть не захотіли підійти до дороги, одягнувши штани й сорочку, щоб віддати останню шану загиблому Герою. Не змогли відірвати свої сраки від теплого пляжу. Це стосується жителів міста Ківерці.
Зовсім іншу картину бачив, коли у селі Озеро хоронили побратима з мого батальйону, тоді провести загиблого земляка приїхали із сусідньої Човниці й Гайового, прийшли старі й малі. А немічні бабусі, котрі вже не можуть ходити, ридали, стоячи на колінах, і трималися за паркан.
Мою колегу теж вразило, як у Рожищі проводжали воїна. Чужі люди виходили з автобусів та автівок, старі люди, маленькі дітки, підлітки, котрі йшли у своїх справах, зупинялися і ставали на коліна. Багато з них не знали військового, але вони вшанували пам’ять про Героя!
«І сотвори йому вічну пам’ять» – цією молитвою закінчується заупокійна служба. Полеглі Герої стають воїнами Христовими і захищають нас на небесах, а ми навіть не можемо їх провести достойно. Сидимо у своїх домівках, як кроти у норах. Тому досі залишаються актуальними слова про людську байдужість: не бійся ворогів – у гіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у гіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існує на землі зрада і вбивство. Люди, схаменіться, невже закінчилася війна?
Поки готували номер до друку, стало відомо, що загинуло п’ятеро волинян. Вдовами стали молоді жінки, без батьків залишилися дітки, мами втратили синів. Знову похоронні процесії проходитимуть вулицями міст і сіл. Частина наших земляків забуває, що завтра на місці загиблого Героя можуть бути вони. Україну треба рятувати, тож доведеться йти воювати всім, хто може тримати зброю.
Мені хочеться волати, хочеться достукатися до ваших душ і сердець. Люди, це не чужа війна, це наша війна за Незалежність і вона стосується кожного. Адже рашисти хочуть знищити всіх українців, як це робили фашисти з євреями. Тільки об’єднавши зусилля, ми зможемо перемогти. Тому благаю, приходьте провести Героїв в останню путь, давайте підтримаємо їхні родини спільною молитвою!
Кость ГАРБАРЧУК
Фото Сергія БОЙКА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!