77-річна лучанка Галина Паушук з дитинства займається вишивкою. Після завершення інституту працювала на луцькому автозаводі та у відділі культури друкаркою. А останні 25 років на замовлення виготовляє вишиванки. Каже: її роботи роз'їжджаються по всьому світу. Їх кількість вже й не може полічити.
Про це пише Суспільне.
Своєю першою рукодільною роботою Галина Паушук називає картину, яку у 5 класі вишила та подарувала улюбленій вчительці. Пригадує, що малою часто вишивала роботи, які починали й довго не могли завершити старші сестри.
Багато на продаж вишивала у 90-х роках. Зі слів жінки, тоді по кілька місяців не платили заробітну плату і це було єдиним доходом.
«Грошей не було, лише бартер. Тоді поляки приїжджали до нас. Тут продавали одяг, а в нас купували золото, тканину і рукоділля. Я вишивала такі набори серветок на стіл, вишила їх море», — каже Галина Паушук.
Майстриня пригадує, що мода на вишиті сорочки у Луцьку почалася на початку 2000-х. Тоді до вишивальниці почали звертатися перші клієнти із проханням виготовити вишиванку.
Далі, каже, спрацювала «народна реклама» і пішли люди із замовленнями. Стало модно дарувати вишиті речі один одному.
«Мої вишиванки є по всьому світу. Є люди, які дотепер звертаються і я їм відправляю за кордон. Технік знаю дуже багато, можу зробити будь-яку техніку, якщо потрібно. В мене літератури дуже багато є, наукової, що можна вчитися з тих книжок», — розповідає майстриня.
Раніше, розповідає Галина Паушук, вона могла вишивати по 16 годин на добу. Зараз зір погіршився і рукоділлям займається 10-12 годин на день.
Каже, що один виріб вдається завершити десь за півтора місяця, бо ще треба час на пошиття сорочки. Шиє для Галини Паушук — її донька, яка живе у Вінниці й поштою відправляє готовий виріб мамі.
«Донька в мене швачка. Але вона зараз в армії служить, але мені допомагає. То всі, хто підходить до мене на ярмарках запитують: ну хто вам так шиє, що ваші сорочки ідеально пошиті?», — говорить вишивальниця.
Зі слів вишивальниці, вона хотіла б передати свої знання молодому поколінню, але охочих навчатися небагато. Раніше було більше учениць.
«Бувають такі, що прийдуть, візьмуть візитку і більше не приходять. Бо це складно, це кропітка праця, а не просто хап-хап, як-небудь зробив і все. Це має бути душа вкладена в ту сорочку», — каже Галина.
Зі слів Галини Паушук, вишивання, крім того, що допомагає їй заробляти на життя також відволікає від постійного болю у голові. У 5 років жінка захворіла на менінгіт, наслідки якого, досі відчуває.
«Якби я цим не займалася, то я не впевнена, що я була б жива досі. Я забуваю за той біль. А ще я оптиміст по життю, цим і рятуюся», — каже Галина Паушук.
Одну зі своїх робіт Галина Паушук передала волонтерам, щоб ті виставили на аукціон. Усі отримані гроші збирається передати на потреби війська.
Каже: це чоловіча біла сорочка, вишита віскозним шовком, у полтавській техніці.
«Це зерновий вивід, лічильна гладь, солов’їні вічка і трішки мережечки. Мені ця техніка дуже подобається, хоча вона дуже трудомістка», — сказала майстриня.
Крім цього, онука Галини, яка має фах видавця, допомогла пофотографувати та надрукувати каталог із виробами бабусі, щоб зберегти її творчість на пам'ять.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!