Цією історією поділився на Фейсбуку киянин, активіст громадського спротиву Юрій Джей - і вона викликала шалену реакцію читачів. Ніщо так не підносить дух, як подібні новини з фронту. Ось ця розповідь.
«І знову про героїв. На фото Микола Тишик, танкіст з Волині з 51-ї бригади. Скромний добрий хлопець 24 років. І ось його історія. Усі знають, що російські танки Т-72 переважають за багатьма показниками наші Т-64М. Расєйські прихильники Путіна, які носять погони і називають себе офіцерами, запевняють своїх танкістів, що хохляцькі танки ніколи не попруть проти військової гордості Шойгу один на один і драпатимуть до Черемоша. И ось на «дАмбасе» три москальські танки атакували український блокпост. «Завдяки» нашому військовому керівництву протитанкових засобів у наших хлопців, звичайно, не було. Пацани зрозуміли, що їм хана, але все одно вирішили прийняти бій. Поки москальські херої з наклейками «Спецназ Оплот» обстрілювали з великої відстані наш блок, хлопці по рації просили допомоги від артилерії чи авіації, давали координати цілі, але допомоги не було. Як раптом з «зеленки» вилетів український танк Т-64М нашого Миколи. ОДИН древній танк проти ТРЬОХ танків ворога!!! З першого ж пострілу Коля підбив одне з рассєйських чудес техніки, і поки два інших збирали у кулак залишки хоробрості, став маневрувати між блокпостом і ворогом, щоб повести їх за собою подалі від блоку. Отямившись, расєйські сміливці з ізвічним «дык йолы-палы», ломанулися за Миколою навздогін. Коля маневрував, а уперті «старші брати» тупо перли по прямій, щоб не втрачати швидкості. Зрозумівши такий маневр, Микола заманив цих двох прихильників «Глонаса» просто у болото. Підсумок. Херої вибралися з тонучих танків і гордо, відважно, з закиданням голені кинулися навтьоки. Один їхній танк повністю втопився, а другий просто загруз. І що зробив наш Коля? Як хазяйська дитина, Микола зачепив москальське чудо техніки тросом, витягнув його з болота і на ньому прибув у табір 51-ї бригади. За виявлений героїзм країна нагородила Миколу... відпуском!!! Ось такі хлопці живуть поруч з нами!!! Слава Україні!!!»
Я запитала автора допису, звідки родом командир танка Микола Тишик, Юрій відповів - з села Стара Вижівка. І скинув мені посилання на свій інший допис: «Микола родом з містечка Стара Вижівка, світлий, неймовірний хлопець! Дуже кремпується, коли його називають героєм. Каже, коли у бій вступив, чомусь був впевнений, що переможе. Так і вийшло. Ось наш герой!»
Телефоную у Стару Вижівку, вона виявляється Старою Вижвою. Голова селищної ради Микола Залевський підказує: Микола Тишик - з маленького села Седлище, у кількох кілометрах від Старої Вижви. «А чули про нього?» - запитую. «Чого ж не чули!» - відповідає голова. Телефоную у Седлище Старовижівського району - зв'язок жахливий, нікуди не можу додзвонитися. Нарешті з чергової спроби хтось бере слухавку, запитую чоловіка на тому кінці про Миколу, і через перешкоди і тріск чую: це батько героя. Оце так пощастило! А тоді і Микола підходить до телефону. Він саме приїхав додому у відпустку на кілька днів. Уся родина зібралася за столом. Кажу йому, що зараз тисячі людей радіють його поверненню, тисячі людей пишуть йому слова вдячності і захоплення. Він сміється...
- Так усе й було, як пишуть? - запитала Миколу.
- Не зовсім, - сміється. - Я ж був не сам у танку, а зі своїм екіпажем. Це ми разом зробили. Я командир танка, зі мною були навідник Андрій Мудрик з Луцька та механік-водій Олександр Пугач з Локачинського району, ми усі - волиняни.
У переказі Миколи історія виглядає мало не буденною. Стояв собі танк на своїй позиції у «зеленці»... І раптом - наступ противника. «Проти нас пішло чотири танки, - згадує Микола. - Ми прийняли бій. Одного підбили, інші почали тікати. Одному це вдалося, другий втопився у болоті, третій загруз. Екіпажі розбіглися. Танк ми з болота тросом витягли і повернулися на ньому до своїх, у табір 51-ї бригади. Наш танк підбили, але не сильно, ще буде їздити...»
До війни Микола вчився у Ковелі, та навчання не пішло, кинув його, пішов до армії, відслужив, після цього працював торговим агентом. («Оце, - уточнюю, - ви ходили з сумкою, пропонували товар?» - «Ну так», - відповідає). А коли почалася антитерористична операція на сході України, Миколу знову призвали в армію. Хлопець має військову спеціальність, саме такі спеціалісти найбільше потрібні на сході.
Історія про один старий танк проти чотирьох новеньких сталася у Донецькій області, поблизу села, що має назву Сигнальне. Миколин танк і справді вже бувалий.
- Старший за мене, - каже 24-річний хлопець.
- Як вам там доводилося бути? У яких умовах? Де ночували?
- І на танках ночували, і під танками, - каже Микола. - Коли спокійно і не стріляють - у палатках, нам волонтери передали. Бувало - й в окопі або у землянках, ми їх самі зробили. Хлопці ходять на пост, а ми біля танка чергуємо, екіпаж має постійно перебувати біля танка.
- Відчуваєте розкоординованість дій, про яку багато хто говорить, - чи це неправда?
- Дуже відчуваємо. І допомоги годі дочекатися... Покладаємося на себе. Понабирали в армію людей, які не служили, або служили давно, нічого не вміють, за два тижні їх не навчиш... Або використовують людей не за призначенням. У танк можуть посадити кухаря, снайпер йде працювати кухарем, лікар - водієм... Командирів було багато, нас перекидали з однієї бригади в іншу, ми навіть не знали, кому підпорядковуватися. І до держави є запитання. І то багато запитань. Держава взагалі ні за що не переживає. Якби не волонтери, ми б не мали що їсти, пити, курити, на чому спати... Дуже вдячні волонтерам.
- Чи є у вас дівчина?
- Є, - замовкає Микола.
- А що робите зараз? Як відпочиваєте?
- Відсипаюся. На гриби їздимо, на дискотеку... Вдруге став хрещеним батьком. Усі мене вітають, хочуть мене пригостити, кличуть до себе. Часом просто посиджу, соку поп'ю, кажу, не можу більше...
Додзвонилася до Сашка Пугача, механіка-водія екіпажу. Він зі села Губина Локачинського району. Каже, вже звик до того, що навколо багато людей і усі в цивільному, а спочатку було дуже незвично. Сашкові 23 роки, у нього теж є дівчина. До війни працював охоронцем. Запитала його, як вони того дня наважилися перти на противника, що був у чотири рази сильнішим.
- Виходу не було, - сказав Сашко. - У нас був лише один танк, ще мали дві бойові машини піхоти, але одна була на відстані, а другу одразу знищили. То ми зрозуміли: якщо не вступимо у бій, то там усі й залишимось...
P. S. Сподіваємось, військове керівництво не забуде відзначити гідними нагородами цих сміливих хлопців.
Джерело: Високий Замок
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!