І навіть не здогадувалися, що записано у шлюбному свідоцтві
«Вінчається раба Божа...» Донині пам'ятає Катерина слова, сказані священиком у церкві, коли вона назавжди поєднала свою долю з Миколою. Тоді поряд з ними стояла ще одна пара. Наречену звали Марина, а нареченого - Іван.
Після святкового обряду щасливі подружжя вирушили кожен у своєму напрямку. Катерина з Миколою сіли на підводу і поїхали в село. Вдома відсвяткували подію, а шлюбне свідоцтво заховали у скриню й більше ніколи його не діставали.
Прожили в парі вік. Бувало, щастя прийде у хату - все мають, а наставали й такі часи, коли на двох ділили останній окраєць хліба. Шанували, поважали один одного. Виростили гарних діточок і навіть не здогадувалися про те, що записано у шлюбному свідоцтві, бо обоє були неграмотні. Микола так і помер, не дізнавшись нічого, а Катерині довго довелося розплачуватись за неправильний запис.
Після смерті чоловіка вирішила старенька переписати хату одному зі своїх дітей. Зібрала всі документи, які мала, й пішла до нотаріуса. Там здивовано подивилися на бабусю і сказали, що ніякого відношення ні вона, ні її діти до спадщини не мають, адже у свідоцтві було записано, що виходила Катерина заміж не за Миколу, а за якогось там Івана.
Старенька стала бідкатися: «Куди йти? Що робити?» Нотаріус порадив звернутися до РАГСу. Але запису про громадянський шлюб там не було, позаяк реєстрували тоді його в церкві. Тож начальниця РАГСу, яка й розповіла цю історію, порадила бабці поїхати до священика у ту церкву, де вінчалися, сказавши, що, можливо, там сталася якась помилка. Іншого виходу із ситуації не бачила.
Було це зимою. Кружляла заметіль. Закутана у пухову хустку і тепле пальто, на схилі літ Катерина знову ступила на поріг тієї церкви. Пригадала, як вінчалася з чоловіком, якою була тоді щасливою. Помолилася Богові, щоб допоміг їй. А потім підійшла до ікони Божої Матері, яка тоді була у церкві й, здавалося, благословила на щасливий шлюб. Ще раз попросила заступництва і зніяковіло запитала одного зі служителів храму, що їй робити. Показала шлюбне свідоцтво, просила звірити його з реєстраційним записом у церковній книзі.
Коли шукали її прізвище, дуже хвилювалася, як у той день, коли йшла під вінець. Аж ось... її ім'я, прізвище, по батькові. А поряд - якийсь Іван.
- Що ж це таке? Не може цього бути... - заплакала.
Довелося викликати настоятеля церкви. І тоді разом з ним усе з'ясували. Виявляється, що у шлюбному документі Катерині записали Марининого Івана, а Марині, тій, що вінчалася в один з нею день, вказали, що вийшла заміж за її Миколу. Просто трапилася механічна помилка. І якби не випадок з переписом спадщини дітям, то Катерина ніколи й не довідалася б про те, що все життя у скрині зберігала документ про шлюб, у якому замість рідного Миколи був записаний чужий Іван.
Надія АДАМЧУК,
Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!