Хто його приміряв - одразу заміж виходить
На весіллі, у розпал свята, коли ніхто вже нікого не чує, якась жіночка вигукнула до молодої:
- Нінко, ану признавайся - загадувала бажання на вельоні Ганьки Ковальчукової? Диви, як закохано жених на тебе дивиться. Ладен очима з'їсти!
І поки дівчина нітилася і червоніла, галаслива жінка у картатій сукні уже встигла побажати молодятам: «Любіться, як Ганька Ковальчукова з Федьком», - і закричала «Гірко!»
Не могла не поцікавитися подробицями. І скоро мені розповіли просто вражаючу історію долі однієї пари...
***
Давно це почалося. Полюбилися дочка коваля Ганя, яку в селі усі називали не інакше, як Ганя Ковальчукова, і сільський парубок Федір Комарук. Весілля призначили на кінець червня 1941 року. Гані пошили нове плаття і на ярмарку у місті закупили вельон. Підготувався до шлюбу і наречений. Але не довелося молодятам ступити на весільний рушник. Війна це зробила замість них...
Ох, і побивалася на проводах Ганя, голосила на усе село. Жінки мусили її відтягувати від коханого силою. А коли проводжала, то в останній момент метнулася до свого Федька і надягнула йому на шию свій медальйон.
- Не знімай його, Федюньку, - гарячково прошепотіла на вухо. - Чуєш? Він заговорений на життя, з тобою нічого не станеться. От побачиш. Але прошу, не забувай мене. Як повернешся з війни - обов'язково розшукай.
Минув місяць - і з села поїхала Ганя. Чи направили, чи сама підрядилася - не відомо зараз - рити окопи десь аж під Харків. Поїхала і пропала. Лише потім долетіла у село звістка: розбомбили німці копачів, в живих залишилося лише кілька жінок. А Ганя? Ганю бачили в калюжі крові з розсіченим уламками животом. На жаль...
Потім була окупація і лінія фронту якраз через село. Від хати Ганиних батьків залишилося саме попелище, один за одним пішла з життя і майже вся близька родина дівчини.
А восени 1945 року повернувся з війни Федько. Живий і неушкоджений! Один такий на все село. Жодного поранення не отримав, хоч і служив розвідником. Все-таки сильний оберіг він отримав від нареченої. Не встиг й у свою хату ступити, як примчала подруга Гані - Катерина.
- Ой, не шукай, Федюнчику, Ганю, не шукай, голубе! - кинулася його обіймати і цілувати. - Нема її вже, загинула. Точно кажу тобі. Бідний ти, бідний...
Недарма кажуть, що вода камінь точить. Чим більше Федько відштовхував дівчину, тим більше вона липла. І крутилася біля нього, як той вуж. І заспокоювала, і розраджувала, і пестила. А затим і сама в плач: вагітна я, що ж робити?
Буркнув щось у відповідь Федько, але сватів заслав. Хоча в очі казав їй жорстоку правду: не люба вона йому! Катерина мовчки ковтала образи, розуміла, що не час гордувати, коли у селі, крім Федька, здоровим залишився лише 80-річний дід Панас - решта або контужені, або інваліди без рук чи ніг.
***
Громом серед ясного неба у 1947 році прозвучала звістка - Ганя повернулася! Так, вона дійсно мало не на тому світі вже була, коли на неї натрапили дівчата з госпіталю. Підібрали, поклали на операційний стіл, і армійські хірурги зробили чудо - врятували Гані життя. Вона довго лікувалася, а потім залишилася працювати медсестрою при госпіталі.
І от повернулася.
Катерина втратила спокій і сон. Чатувала чоловіка і вдень, і вночі, але... Ні спільний синочок не поміг, ні її сльози та істерики - Федір рвався до Гані. Навіть якщо Катерина лягала при порозі - і таке було, - спокійно переступав і йшов до коханки.
Ганя не одразу погодилася нею стати. Так доля складалася. Якби її воля, Федько вже б давно покинув Катерину і примчав до неї. Не дозволила. Не могла взяти такий гріх на душу. Але ж і забути свого коханого Федюнчика теж сил не мала. З часом стали вони коханцями. І якщо Ганя намагалася тримати все у таємниці, Федько навіть не думав. Люди у селі спочатку поділилися на два табори: одні шкодували його жінку, інші згадували довоєнний роман Гані з Федьком і вже найнятих музик на їхнє весілля. Але минув рік, за тим другий-третій, і помаленьку пересуди стихли. Звикли люди до цього любовного трикутника, перестали зважати - життя продовжувалося.
***
Минуло 15 років. У той день над селом чорна хмара замість сонця зійшла. Єдиний син Федька з Катериною та троє його друзів знайшли у лісі з часів війни бойовий снаряд і... взірвали його. В живих залишився лише один. І той без руки. Катерина відразу здала і стала чахнути. Синочок був її єдиною підтримкою і надією, бо чоловіка, хоч він і вважався її, вона втратила давним-давно. Кожен день стала ходити на могилу до нього: ридала, до землі сирої припадала, до свого синочка просилася. І таки допросилася... Не минуло й року, як в тузі померла.
Федір навіть і року вдівцем не пробув. Хоч як це не жорстоко звучить - у нього після смерті сина та дружини виросли крила і з плеч звалився величезний вантаж, який він ніс 15 років. Освідчився Гані вдруге, і вони під ручки пішли подавати заяву у сільську раду.
Побачивши 45-річних наречених, у раді знітилися і почали лепетати, що «за законом повинні місяць реєстрацію чекати, але вам, тітко Ганю та дядьку Федоре, ми оформимо шлюб просто зараз».
Наречена була проти:
- Ні-ні, не треба поспішати. Ми прийдемо через місяць. Я хочу бути у весільному платті і вельоні. А цей час, - і Ганя уважно подивилася на свого Федора, - ми проведемо як наречений і наречена.
На все село гриміло їхнє весілля. Можливо, дехто і осуджував 45-річну наречену у білій сукні, але вголос ніхто нічого не говорив. Адже знали, що Ганя вельон ще з тих часів скрізь із собою возила. У голодні часи всі речі поміняла на хліб, а його залишила. Берегла, як зіницю ока. І його ж на своє весілля одягнула. Ніби відчувала, що він ще знадобиться.
***
Збулася мрія Гані з Федором. Прожили вони у шлюбі тридцять років. Щасливо жили, у злагоді та любові. Їм навіть заздрили. В один рік народилися, в один рік і померли. Мало того - в один місяць.
А чутка про чарівну силу вельона почала ширитися ще задовго до смерті його власниці. Ганя ж усю свою нерозтрачену материнську любов (а після поранення вона не могла мати дітей) виплескувала на двоюрідну племінницю Наталку. Коли вона, ще тоді 16-річною, прийшла готувати Ганю до весілля, й собі стала крутитися перед дзеркалом та міряти тітчин вельон.
- Незабаром і ти заміж вийдеш. Через два-три тижні, - раптово ошелешила племінницю Ганя.
Наталка не повірила, засміялася:
- Таке кажете... Як з дуба впали, їй-бо. Я ж навіть кавалера не маю.
А через три тижні Наталка вже збирала валізи на Далекий Схід. Їхала слідом за чоловіком, молодим лейтенантом, який щойно закінчив училище і перед розподіленням поїхав до свого товариша у гості. У клубі він зустрів Наталку - у них була любов з першого погляду, та й роздумувати не було коли. Одразу ж і одружилися.
Відтоді стали інші дівчата приходити до Гані вельон приміряти. А після її смерті він залишився у далеких родичів. І казали, таки мав чарівну силу. Бо котра з дівчат його приміряла та бажання загадувала - одразу і заміж виходила. Причому вдало і щасливо жила...
Юлія САВІНА,
Житомирська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!