У 1949 році, перед святкуванням 70-річчя Великого Сталіна, в СРСР міста «зачистили» від інвалідів Великої Вітчизняної війни. В одну ніч спеціальні загони радянської народної міліції провели облаву, зібрали бездомних інвалідів та централізовано вивезли на вокзал, повантажили у вагони-«теплушки» і ешелонами відправили на Соловки. Без суду і слідства. Засилали не всіх поголовно безруких-безногих, а тих, хто побирався, просив милостиню, не мав житла. Їх були сотні тисяч – тих, хто втратив сім’ю, житло, помешкання, не мав грошей, зате був обвішаний нагородами. Розповідали, що інваліди намагалися пручатися, кидалися на рейки, але їх піднімали. Вивезли навіть так званих «самоварів» – людей без рук і ніг. На Соловках їх інколи виносили подихати свіжим повітрям і підвішували на мотузках на деревах. Іноді забували там, і вони замерзали. Це були, зазвичай, 20-річні хлопці, покалічені війною і списані Батьківщиною як відпрацьований матеріал. 

Багато хто з них покалічився під час штурму Берліна у березні-квітні 1945-го, коли маршал Жуков з метою економії танків посилав піхотинців в атаку на мінні поля – наступаючи на міни і підриваючись, солдати своїми тілами розміновували їх, створюючи коридор для військ і тим самим наближаючи Велику Перемогу. Про цей факт товариш Жуков з гордістю хвалився  американському воєначальнику Ейзенхауеру, що зафіксовано в його особистому щоденнику.  «Підходячи до мінного поля, наша піхота проводить атаку так, ніби цього поля немає, – говорив Жуков. – Втрати, нанесені протипіхотними мінами, ми вважаємо всього лише рівними тим, які ми б понесли від артилерійського та кулеметного вогню». «Я уявив, що сталося б, якби якийсь американський або британський командир дотримувався подібної практики, і ще більш яскраво уявив собі, що сказали б солдати будь-якої з наших дивізій, якби ми діяли таким чином», – прокоментував міркування Жукова Ейзенхауер.

Найбільш відомий серед інтернатів, куди насильно звозили інвалідів, був  розташований на острові Валаам. Це святе місце для православних. Його називають «північним Афоном». Як розповідають очевидці,  перша партія поселенців-інвалідів прибула туди у 1950 році і складалася з 500 чоловік. Вони були без рук, ніг, сліпі і глухі. Привезли і найтяжчих, так званих «самоварів». У людей відібрали паспорти і солдатські книжки, фактично, перевівши їх на становище ув’язнених. Переміщення у цей інвалідний будинок стало для багатьох величезним шоком – вони помирали один за одним. На жаль, даних про життя героїв війни у цій напівв’язниці практично немає. Не збереглися і їхні нагороди. Основним джерелом є відомості про жахіття будинку інвалідів – це «Валаамський зошит» екскурсовода Євгенія Кузнєцова. Також безцінним свідченням звірячого єства комунізму є портрети мешканців Валаамського будинку художника Геннадія Доброва, які він почав писати у 1974 році. Останній датовано 1980 роком. У цій галереї – портрет невідомого.  Пізніше вдалося з’ясувати, що це Герой СРСР Григорій Волошин (на фото – авт.). Він був льотчиком і вижив, протаранивши ворожий літак. Проіснував «невідомим» у Валаамському інтернаті 29 років. У 1994 році з’явилися його рідні та поставили на ігуменському кладовищі, де ховали померлих інвалідів, скромний пам’ятник. 

Будинок інвалідів на Валаамі закрили у 1984 році. А з 1989-го тут почали відроджувати монастир. У наші дні, на думку журналіста Аркадія Бейненсона, церква всіляко намагається забути сторінки Валаамського монастиря, які пов’язані з табором для інвалідів.  Пояснення екскурсовода на острові, дане журналісту, було таким: «Інваліди – це покарання за те, що храми зруйнували і що бомбили монастир у Фінську війну». Директор Валаамського природного музею-заповідника Володимир Висоцький сказав: «На жаль, усі поховання на кладовищі практично втрачені. На сьогоднішній день візуально вони не проглядаються. Немає точних вказівок про місце поховання того чи іншого інваліда». Воно й не дивно, бо інвалідів ховали безіменними, під кілочками і табличкою з номером. Так, як ховають злочинців. Сьогодні Валаам – це великий відроджений монастир. Сюди їде багато туристів і паломників. Частенько навідується і президент Володимир Путін. Як кажуть монахи, тут глава держави «на намоленому місці, осторонь від суєти, від якихось мирських пристрастей має можливість подумати не про поточні проблеми та питання, яких завжди дуже багато, а зосередитися на головному». Остання поїздка Путіна на Валаам – кінець квітня 2014 року. Після того почалися масові вбивства на Донбасі. Але постійно повідомляють про те, як президент відвідує літургії, розмовляє з монахами, які цілують йому руки, ловить рибу. І жодного разу – про вшанування пам’яті Героїв війни, які доживали останні дні на Валаамі...