Коли через тиждень повернулася, на її місці була інша
– Десь тут на весіллі гуляють батько і мама молодої! Гоп за них! – вигукував старший сват, запрошуючи до перепійного столу батьків нареченої.
Мама Оксана вийняла із сумочки ключі та підняла їх високо угору, щоб усі гості побачили подарунок. Взявши з рук ведучого мікрофон, гордо промовила:
– Даруємо нашим молодятам своє гніздечко – сучасну однокімнатну квартиру з меблями!
Теща з чемоданом – серед ночі
А через півроку після весілля молодята вже няньчили маленького синочка. Хрестини справили у барі, як того хотіла Таня. Танцювали, співали, веселилися аж за північ. А молода бабуся носилася з маленьким онуком, бігала то до одного вікна, то до іншого, виглядаючи доньку із зятем.
– Василю, – щоб не розбудити маленького, шепотіла у трубку до чоловіка, – я, певно, тут заночую. Щось довго дітей нема з бару.
– Що ти потураєш їхнім забаганкам? – невдоволено бурчав. – Зробили дитину – хай на здоров’я глядять собі. Мені це набридло!
Хотіла ще вмовити чоловіка не сердитися, пояснити, що то молоді люди, та її на півслові обірвали короткі гудки. Чим могла, хотіла допомогти дочці. Хоча самій о шостій ранку треба було бігти у лікарню, де працювала медсестрою. Якось на роботі старенька санітарка, почувши, як вона поспішає няньчити онука, скрушно зітхнула:
– Ти дурна, Оксанко. Хоч удома буваєш? Чоловіка коли бачиш?
– Ну… – силувалася пригадати, коли востаннє з чоловіком розмовляла не по телефону, зрештою, коли разом засинали і прокидались. І не пригадала, певно, на цілий місяць раз було.
– Я тобі так скажу по-простому, по-народному, ти, дорогенька, не обижайся: на діти напердіти, чоловіка тре глядіти.
– Ну, Іванівно, що ви таке кажете! – засоромившись, обурилась Оксана.
– Ти ше геть молода, – продовжувала свою науку санітарка. – Скілько тобі літ?
– Сорок, – здивовано протягнула. – А що?
– А твому? – замість відповіді запитала.
– Сорок п’ять.
– І ти такого молодого файного чоловіка самого на ніч оставляєш? – тут вже дивувалась Іванівна. – Аяяй! Гляди, гляди своїх дітей… – щось ще бурмотіла собі під ніс, узяла швабру з відром і попхалася по палатах мити підлогу.
***
Денис із Танею вколихали свого хлопчика далеко за північ – нарешті заснув. Поки малий спав, кинулися спрагло один до одного. Тільки Денис став поспіхом скидати з молодої дружини нічну сорочку, тільки встиг гаряче поцілувати, як серед нічної тиші у вхідних дверях пролунав тривожний дзвінок. Аж заціпеніли від несподіванки.
– Хто то? – занепокоєно прошепотіла Таня.
– А я хіба знаю?
Поки вони здогадувалися, дзвінок пролунав уже наполегливіше. Денис став натягувати труси, майку, Таня шукала по підлозі свою сорочку. Підійшов до дверей, глянув у вічко й обімлів: на порозі стояли… теща з великою сумкою у руках і її молодша донька-старшокласниця. Відчинив.
– Мам, не поняли? – зверхньо запитала Таня. – Ви чого серед ночі приперлися?
– Я посварилася з батьком. Не переживай, ми на тиждень.
– А-а, – полегшено зітхнула Таня. Хоча такий хід подій їй геть не подобався. За останній рік звикла жити сама, хазяйнувати сама, щоб на кухні ніхто не заважав. Бо саме на кухні надув спальний матрац Денис і шукав у шафі чисту постіль.
Хотіла чоловіка провчити
Оксана будь-що хотіла провчити Василя. Нехай помучиться без неї, нехай спробує їсти зварити, випрати свої білосніжні сорочки, випрасувати їх без жодної складочки. І сама не знає, чого посварилися. Почалося все з того, що Оксана знову збиралася глядіти онучка, бо молодих запросили на якусь вечірку. Слово за словом – і Василь спересердя кинув:
– То й сиди там! Думаєш, мало на твоє місце охочих знайдеться?
Ці слова так обурили Оксану, так її образили, що всю всередині аж заколотило. Похапцем почала збирати плаття, кофти, витягла з антресолі сумку і стала вкидати туди речі. З ванної одним махом жбурнула в пакет креми, шампуні. Крикнула меншій дочці Аллі, щоб теж збиралася. Вже у дверях недбало кинула чоловікові:
– Заскучаєш – подзвониш.
Але минув один день, другий, а Василь не давав про себе знати. На роботі раз у раз поглядала на телефон, чи не дзвонив чоловік. Але ні. Та й жити у дочки за кілька днів геть набридло. З жахом раз навіть майнула думка: не дай Боже, щоб Таня її на старості доглядала, співчуття ніколи не матиме. Коли носила онучка, була доброю і хорошою, а коли після зміни знеможена впала на матрац у кухні, дочка розсердилася.
Пригадала, як наступного після приїзду ранку, тільки-но зайнявся світанок, на кухню у самих трусах зайшов зять. Оксана натягнула на себе ковдру, щоб не було видно її голих ніг, прикрила Аллу, бо в тої сорочка задерлася до голови. Ситуація була незручна: думала-гадала, вставати чи ні, подавати зятю сніданок. Але поки міркувала, Денис сам нагрів собі їсти.
І так тривало щодня. Оксані врешті набридли такі гостини, і вона вирішила: сьогодні ж, у суботу, повертається додому. Коли стала збирати речі, Таня неприховано зраділа. Поки Оксана йшла до свого будинку, подумки запланувала, що має зробити. Хатні клопоти у своїй квартирі, де все зроблено з такою любов’ю, приносили велике задоволення. Постирає пил, прибере, наварить їсти, спече любому чоловікові маківник, який він завжди вихваляє. І ще багато чого зробить, бо так засумувала за домою… Піднялася на свій поверх, вийняла ключ. Тицяла ним у замок, намагалася провернути раз-другий, але марно. Що за прикол?!
Любов на кухні
Нетерпляче подзвонила у двері. І коли вони відчинилися, застигла від здивування. На порозі стояла молода жінка у куцому халатику, що ледь прикривав її міцні стегна. Незнайомка нахабно зміряла її з ніг до голови, криво посміхнулася і гукнула:
– Василю! – і сама повиляла стегнами у кухню.
Оксана розлючено кинулась у спальню, звідки лилося світло від телевізора, – на ліжку, не ворухнувшись, лежав чоловік.
– Ти що, здурів?! Хто ця курва? – Оксана несамовито кричала, захлинаючись від злості.
– Я казав, що на твоєму місці буде інша? Казав? Тепер забирайся і гляди дітей.
В Оксани від подиву аж забракло повітря: він виганяє її з дому?! Від образи, безсилля, жалю безупинно текли сльози. Її вигнав на вулицю чоловік! Здається, життя перевернулося з ніг на голову, здається, що то сниться якийсь кошмар, от-от розплющить очі – і все закінчиться. Але то була жахлива реальність. Розбита, розчавлена, вмить змарніла повернулася назад до дочки. Таня відчинила двері – її подиву не було меж.
– Що сталося? – стривожено запитала.
– Він мене вигнав… – Оксана відповіла тремтячим голосом.
Навіть не привітавшись із зятем, який від її появи аж поперхнувся хлібом, сіла на стільчик і довго дивилась у вікно на вечірнє місто.
– Тань, твоя мамка плаче, – чула, як у кімнаті шепотів зять до дочки.
– Як мені це все набридло! Нехай десь забирається, – зі злістю шипіла Таня.
– Як ти можеш, це твоя мати! – повчав зять.
– То й що?
***
Минув місяць. Одного вечора Денис пізно повернувся з роботи. У квартирі вже не світилося, підійшов до колиски – малий смачно посапував. Таня теж спала, відвернувшись до стіни. Пішов на кухню перекусити. Тихенько відчинив двері, щоб не збудити тещу, і… аж заціпенів від побаченого. На матраці теща кохалася-милувалася з якимсь чоловіком. За мить Денис вискочив у коридор. Це вже занадто! Розштурхав сплячу дружину, пошепки розповів, що бачив. А вона сонно позіхнула:
– Сам приютив. Там, дивись, і Алка буде приводити…
Як у воду дивилася! Бо через день, коли теща була на нічній зміні, Денис мало не зачепився на кухні за чиїсь волохаті ноги – то вже привела коханця мала Алка. Як зговорилися! Денис був у шоці: як жити далі?!
На вулицю вигнала дочка
Не спав ночами, все мізкував, як вирішити цю проблему. Хоч Танька верещала, радила маму і сестру просто вигнати на вулицю, так зробити Денису совість не дозволила. Тому продав цю квартиру (добре, що у сучасному районі, велика квадратура), взяв за неї хороші гроші й поділив їх наполовину: собі з Танею і тещі з її дочкою.
За тиждень купив крихітну «хрущовку» на окраїні міста. А теща за свої гроші придбала дві кімнати у гуртожитку. І на свою бідову голову житло оформила на Аллу. Тоді життя її і зовсім добило. Невдовзі дочка привела зятя. Оксані ніде було ступити, ніде присісти, ніде лягти – скрізь була зайвою. Зять ображав, обсипав її триповерховими матюками. Одного вечора на кухні він з неприємним молодиком розпивали пляшку. За цигарковим димом було видно лише обриси меблів. Мовчки підійшла до вікна, і тільки потягнулася до кватирки, як її над самим вухом огрів крик:
– Стара, ти чого тут лазиш? Ми з корєшом базарим, а ти мішаєш!
– Я у своїй хаті, – набралася хоробрості.
І раптом її збив з ніг важкий зятів кулак. Отямилася на підлозі, з рота дзюркотіла цівка крові. Ще й копнув для годиться. Зібравшись із силами, ледь доповзла до кімнати, по обличчю текли гіркі сльози.
– Доцю, захисти, – Оксану трясло від приниження і болю.
– То твої проблеми.
Того ж вечора Оксана зібрала свої речі й, кинувши ключі від квартири на тумбочку, пішла. Дочка навіть не вийшла запитати куди.
Народила сина італійцю
Першу ніч перемучилася на вокзалі серед бомжів, притискаючи до грудей сумку. Гіркі сльози капали на телефон, який не випускала з руки. У сонному мареві все поглядала на екран, щоб не пропустити дзвінка від дочки. Марно, кровинка не одумалася. Далі Оксана поневірялась у знайомих, колег, родичів. Коханці у такій скрутній ситуації як крізь землю провалилися. Потім її на місяць прихистила санітарка Іванівна. Але довго ж не могла користуватися добротою сердобольної жінки. Якось увечері, коли чаювали перед сном, Оксана зажурено сказала:
– Знаєте, Іванівно, поїду я в Італію на заробітки. Бо тут нема життя…
І через місяць Оксана вже доглядала стару синьйору. А ще через півроку… вийшла заміж за сина-вдівця своєї господині. Йому було під п’ятдесят. Дбайлива, хазяйська українка так розчулила його серце, що за рік Оксана у свої 42… народила італійцю сина!
***
Невже маму не шукали дочки? Шукали. Але тоді, коли в «Однокласниках» випадково натрапили на її фотографії під італійським прізвищем. Побачили її на фото у будиночку з тропічним садом, біля океану, куди чоловік повіз її у шлюбну подорож, у горах, де відпочивали з маленьким синочком, біля машини, яку Оксані подарував італієць… Апетит доньок розігрався неабияк: оце мамка пристроїлась! Отоді вони її згадали, стали писати листи на її сторінку, розповідали про нужденне життя, про безробітних чоловіків – одне слово, жалілись і просили, щоб мама забрала їх до себе. Але Оксана, зціпивши від образи зуби, прочитала ті листи, поплакала, що таких невдячних дочок виростила, і нічого їм не відписала. Ніби ніколи їх раніше і не знала.
Юлія ШЕВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!