У дні, коли ми відзначаємо свято Незалежності, її ціну нам ще довго нагадуватиме і найстрашніша сторінка в новітній українській історії. Це іловайська трагедія, кривава розв’язка якої припала на кінець серпня 2014 року. Тоді за кілька днів Україна, за офіційними даними, втратила 366 своїх синів, 429 бійців було поранено, 129 потрапили у полон і ще понад 150 вважалися зниклими безвісти.
Ще квола українська армія ледь оговталася від нашестя «зелених чоловічків» та «гіркіних» і почала досить стрімкий наступ зі звільненням територій. Успішність операцій забезпечувала вмотивованість українців, які стояли у чергах до добровольчих підрозділів, щоб якомога швидше викинути з рідної землі посланців «руского міра».
У серпні 2014 добровольчі підрозділи МВС, Нацгвардії за підтримки армії штурмували Іловайськ. Захоплення цього містечка відкривало прямий шлях до звільнення Донецька. Самозакоханий кремлівський садист Володимир Путін не міг витерпіти такого ляпаса й дав дозвіл на повноцінну інтервенцію в Україну потужного військового угруповання своєї регулярної армії, яку з території Росії прикривали пекельним вогнем з артилерії. Сили були не рівні. Підрозділи, які штурмували Іловайськ, опинилися в оточенні. Резервів, аби визволити їх, не було. Спроби деблокувати війська лише поглибили проблему. Тож українське керівництво вдалося до дипломатичних каналів, аби зберегти життя нашим воїнам.
Начальник Генштабу ЗСУ Віктор Муженко та заступник начальника генерального штабу збройних сил РФ Микола Богдановський протягом 26-28 серпня провели 12 телефонних розмов про гарантії безпечного виходу українських військовослужбовців з оточеного Іловайська.
І ось сам володар Кремля Володимир Путін нарешті звернувся до терористів з рекомендацією випустити з оточення під Іловайськом «бідних» українських військових, які «змушені виконувати злочинні накази київської влади».
…Вихід путінським «зеленим» коридором був червоним від крові. Уявити такий дикий вчинок у ХХІ столітті у центрі Європи здоровій людині було важко. Практично беззбройних українських військових ніби розставили по поличках у тирі і впритул розстрілювали з гармат, танків, іншого важкого озброєння. Навіть фашисти у роки Другої світової війни брали оточених ворогів у полон і не влаштовували таких побоїщ. Але тут російські «брати-слов’яни» показали своє справжнє нутро. Бо хіба це слов’яни? Попри спробу вкрасти і приміряти на себе нашу історію, з московітів так і лізуть азійські підступність і жорстокість.
Через три роки після трагедії Україна направила матеріали справи про масове вбивство українських військових під Іловайськом до Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Там є дані про задіяні Росією підрозділи регулярної армії. Також українське слідство надало інформацію про переговори Віктора Муженка з генштабом РФ. Надано докази, що російська сторона не тільки не збиралася давати «зелений» коридор українським військовим, а навпаки – затягувала час для облаштування вогневих позицій за узгодженим маршрутом руху сил АТО, аби зручніше було розстрілювати тих, хто не готувався до бою.
Яке б рішення не прийняв суд у Гаазі, якщо воно взагалі буде прийняте, ясно одне – нинішня кривава російська влада не рахуватиметься з ним, бо вона вже давно перейшла межу людяності. Але ми ніколи не забудемо і не пробачимо цього нелюдського злочину нашим північним сусідам.
Цього року рана кровоточитиме особливо. Адже почався процес визнання загиблими безвісти зниклих в Іловайському котлі військових. У Володимир-Волинський міський суд почали надходити відповідні заяви з військової частини Володимира-Волинського щодо бійців 51 бригади. Фактично через три роки мук, сумнівів і сподівань рідні отримуватимуть похоронки без тіл своїх хлопців. А це знову розпач і сльози. Вони обов’язково віділлються кремлівським катам, адже Бог усе бачить і Його судом знехтувати не можна.
Сергій КРАЙВАНОВИЧ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!