У Книзі рекордів Гіннеса офіційно було підтверджено прізвища сотні людей, які прожили понад 114 років. Країнами довгожителів стали Японія, США, Франція, Італія, Канада. Жодного прізвища з України. Хоч дві наші бабусі свого часу вважалися найстарішими жительками планети. Правда, неофіційними.
Навіть перед смертю могла заволікти нитку в голку
У 2014 році прикарпатка Катерина Козак буквально трохи не дожила до моменту, коли її мали визнали найстарішою жителькою планети. Офіційно нею тоді була визнана 115-річна японка Місао Окаву. Прожила українка 117 років. Народилася Катерина Іванівна 14 лютого 1897 року у селі Хотимир Тлумацького району Івано-Франківської області.
Ця жінка пережила дві світових війни, часи Австро-Угорської імперії, Західноукраїнської Народної Республіки, другої Речі Посполитої, Радянського Союзу. До школи не ходила, тому читати не вміла. Проте до останніх днів мала гарну пам’ять і могла цитувати вірші Шевченка. Є відеозапис, де бабуся Катерина співає його «Заповіт». Виростала разом зі старшою сестрою, котру під час Другої світової війни німці вивезли на роботу до Німеччини. Звідти жінка не повернулася, а дві її доньки залишилися на вихованні у Катерини Іванівни. Переживши війну, вона поставила на ноги двох племінниць, а свою сім’ю так і не створила. Катерина Іванівна жила у своїх родичів у Коломиї, мала сім правнуків і дев’ять праправнуків. Найменший Дмитро молодший за неї на сто років. Рідні розповідали, що Катерина Іванівна про смерть говорила останні сорок років. Бабуся ніколи не була у лікарні і не приймала жодної пігулки. Застуду завжди лікувала травами та ягодами. А спала тільки на твердій поверхні. Так їй було найзручніше. У свої 117 років по хаті пересувалася в інвалідному візку, любила дивитися телевізор і могла самостійно заволікти нитку в голку.
Жінка просила, щоб її поховали як наречену, тому що чоловіка у неї не було жодного разу. Рідні дотримали свого слова: у труну біля голови померлої поклали весільну фату. Її похоронили у селі, де вона народилася – у Хотимирі.
Передбачила велику війну
Христина Нагорна народилася у 1900 році у Жадовому Семенівського району Чернігівщини. Померла у 117 років. Вона також була свідком усіх потрясінь ХХ століття. У школу Христину не віддавали, отож вона так і залишилась неграмотною. Все життя Нагорна прожила у рідному селі, де понад 30 років пропрацювала в колгоспі біля птиці та худоби. Бабуся свого часу була відомою не тільки в районі, а й за його межами. Адже знімала переляк, пристріт, лікувала болячки, ворожила на картах. У 100 років тримала корову, а в 110 ще порала город, розводила кролів та птицю. За своє довге життя жінка чотири рази виходила заміж, однак свого прізвища не міняла.
«Усіх своїх мужів пережила, – розповідала старенька. – Здоров’я першого підкосила солдатська служба. Повернувся додому і за два місяці помер у мене на руках. Другий чоловік мав рак, третій – хворі нирки. Останній, Федір Ковальов, вельми любив гарілку».
Від першого шлюбу мала доньку, яка померла у 2000 році. Було у довгожительки також четверо онуків та дванадцять правнуків. Деякі з них живуть у Жадовому, але з прабабусею Христиною Аврамівною не спілкувалися. Можливо, справа була у її дарі провидиці. У селі розповідали, що баба Христя може робити і на добре, і на погане. Про секрет її довголіття пліткували: бере енергію з молодих. За два роки до її смерті, у 2015-му, журналісти запитали:
– Думали, що ще одна війна буде, російсько-українська?
– Думать не думала. Як у цьом году не кончиться, то будем воювать.
Що ж, це пророцтво баби Христі, на жаль для нас усіх, збулося.
Підготувала Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!