Міф про «побєдную освободітельную» війну росії проти України звучить переконливо хіба що з екранів російських телевізорів. Агресор вже понад 20 місяців отримує гідну відсіч всього українського народу. І не вперше. Величезна військова катастрофа трапилася з московитами понад 500 років тому. Загарбників-кацапів розбив у вересні 1514 року легендарний волинський князь Костянтин Острозький (1460–1530).
Провів сім років у полоні в московії
Лише перелік титулів найбагатшого магната Великого князівства Литовського й Королівства Польського вражає: великий гетьман, староста Брацлавський, Звенигородський і Вінницький, маршалок землі Волинської та староста Луцький. Переможець москалів, визначний полководець і захисник православ’я, патріот, який всім своїм життям доводив, що Україна – це Європа. А хто такі московити, він добре знав, адже у 1500 році під час битви з москалями потрапив у полон.
У розпал бою засадний полк московитів ударив по флангу і тилу литовського війська, яким командував Острозький. Тоді вісім тисяч воїнів загинуло, а всі воєводи разом із князем потрапили в полон. Як свідчать історичні описи, полоненого командувача везли повністю закутим у важкі кайдани, як найбільшого злочинця. Сім років Костянтин провів у москві, а згодом у Вологді. Спочатку його тримали в кайданах, але незабаром Іван III помилував бранця, хотів переманити на свою сторону. Князь ніби й погодився, за це отримав землі й два міста. А сам намагався втекти. Друга спроба восени 1507 року виявилася вдалою.
Після повернення князя, його зустріли у Литві з великою шаною. Острозькому повернули булаву великого гетьмана Литовського (фактично – міністра оборони), а також усі володіння, титули, привілеї.
Наприкінці 1512 року між москвою та Великим князівством Литовським спалахнула нова війна. У двох попередніх московському князівству так і не вдалося повернути території, на які воно претендувало. Москалі захопили Смоленськ – допомогли зрадники з числа місцевої аристократії й духовенства, які перейшли на бік москви. Бій біля містечка Орша (в наш час це Вітебська область Білорусі) мав остаточно зміцнити позиції московської держави в наступі на Захід.
Води Дніпра «стали червоними від москальської крові»
На захист Литви виступило об’єднане військо союзників під проводом великого гетьмана Костянтина Острозького, яке складалося з литовського ополчення, польської шляхти, найманців з Лівонії, Німеччини та Угорщини й знаменитих польських гусарів – усього 30 тисяч воїнів. Їм протистояло 80 тисяч московитів на чолі з воєводами Іваном Челядніним та Михайлом Голицею.
Битва під Оршею відбулася 8 вересня 1514 року. Запорукою князівської перемоги стали як тактичні, так і технічні рішення, Найперше, Острозький по суті сам «ініціював» місце битви. Він перейшов на Оршанське поле через Дніпро. Це був навмисний маневр, щоб вороги не знали про наявність у князя артилерії та про її місцезнаходження. Гармати ж тим часом перекидали на той берег в іншому місці – через переправу, яку спорудили з порожніх бочок та затоплених човнів. Розташувавши артилерію на узліссі, під прикриттям кущів, князь почав свої маневри – спершу атакував, а потім відступав, імітуючи втечу. Ідея була в тому, щоб заманити московитів у зону обстрілу гармат. І вони в цю пастку попалися. Бачачи свою чисельну перевагу, Челяднін з Голицею, очевидно, не сумнівалися, що без проблем переможуть противника, який ніби сам ліз до них на списи.
Воєначальники, які стояли на чолі московського війська, не могли порозумітися й визначити, хто ж керує битвою. Ця роз’єднаність дозволила князю перемогти – за рахунок того, що один із воєвод пішов в атаку й потрапив під обстріл гармат. На вирішальному етапі битви князю Костянтину вдалося їх оточити й зіпхнути в Дніпро та в болотисту заплаву річки Кропивна. Як свідчать літописці, загиблих москалів було так багато, що вони буквально загатили річечку своїми тілами – Кропивна вийшла з берегів, а води Дніпра «стали червоними від ворожої крові». Втрати переможених, як на той час, страшні: вбитих 30 тисяч воїнів, взято в полон 380 воєвод і дворян.
Розмірковуючи про події того часу, хочеться дорікнути князю Острозькому за те, що не повів військо далі – відбити Смоленськ і рухатися на москву. Проте не все залежало навіть від головнокомандувача. Об’єднані сили почали роздрібнюватися – одна частина шляхти почала збиратися додому, інша хотіла швидше святкувати перемогу, третя не могла домовитися про подальші дії. У результаті – не довели справу до кінця, як це ще не раз траплятиметься в історії. Та попри все, перемога під Оршею мала величезне значення в нашій спільній історії. Якби не ця перемога, цілком могло статися таке, що значна частина земель Великого князівства Литовського опинилася б у складі Московії. І тоді історія Литви була б дещо іншою. Під Оршею предки сучасних українців і литовців зупинили московську навалу на Захід.
Мав дві дружини і двох синів
Князь Острозький вперше одружився, коли йому було 49 років. Його дружиною стала 29-річна княжна Тетяна Гольшанська. Від цього шлюбу у них народився син Ілля, який прожив лише 29 літ. Після смерті Тетяни у 1522 році князь одружився з 23-річною княжною Олександрою Слуцькою. Вона народила у 1526-му сина Костянтина-Василя. Він був відомим меценатом, поміркованим і, на відміну від батька, не войовником. Костянтин-Василь став одним із найзаможніших і найвпливовіших магнатів, сенатор Речі Посполитої, засновник Острозької академії. Був головою Київського воєводства протягом 49 років.
Захисник православ’я
У часи Костянтина Острозького чимало можновладців тоді перейшли з православ’я на католицтво, але залишився вірним своїй Церкві. Він відстоював права православних громад та надавав їм підтримку. Князь подарував Дерманському Троїцькому монастирю рукописне Євангеліє, дав гроші на побудову Жидичинського монастиря. В Острозі було споруджено кам’яну Богоявленську церкву, а також Троїцький монастир. Князь постійно передавав до різних церков України, Литви та Білорусі хрести, ризи, ікони. Тож недаремно Костянтин Острозький був похований у головній святині православ’я – Успенському соборі Києво-Печерського монастиря.
***
В останні роки видатний полководець повертається на своє місце в українській історії, звідки його ім’я було фактично викреслене впродовж кількох століть. У 2018 році ім’я князя Костянтина Острозького отримала 30-та окрема механізована бригада ЗСУ, пункт постійної дислокації якої розташований у місті Звягелі, де зберігся збудований ним замок. Уже дев’ять років поспіль бійці «тридцятки» затято б’ються з тим самим ворогом, що і їхній покровитель 500 років тому.
Кость ГАРБАРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!