Рік тому, 31 серпня 2015-го, під Верховною Радою стався теракт. Тоді депутати зібралися, щоб у першому читанні ухвалити зміни до Конституції в частині децентралізації. Йшлося про окупований Донбас. На площі під парламентом зібралися мітингувальники, організовані кількома політичними силами, що виступали проти прийняття цього законопроекту. Агресивно налаштовані активісти почали кидати у нацгвардійців, які стояли під будівлею Ради, бруківку та димові шашки. А потім полетіла бойова граната…
З династії атомників
Четверо загиблих, кількадесят поранених – такою була ціна того теракту. Серед нацгвардійців, які отримали осколкові травми, був і мешканець Нетішина Віктор Аржанцов. Віктор – з династії атомників. Його дід Олександр трудову біографію розпочав на Чорнобильській АЕС, потім працював у Росії, а на заслужений відпочинок пішов з реакторного відділення Хмельницької АЕС. Бабуся Катерина багато років присвятила роботі у цеху дезактивації Балаковської атомної станції, що у Саратовській області РФ. А мама – єдина в Україні жінка, яка має найвищу – сьому – групу обслуговування ядерного обладнання, працює на Хмельницькій АЕС. Тож Віктор не випадково став на цей шлях.
Коли хлопцеві принесли повістку, він уже два роки трудився на «атомці». Як і мама, після закінчення Севастопольського національного університету ядерної енергії та промисловості був машиністом-обхідником турбінного обладнання. Правда, нижчого, шостого, розряду.
– Мій син – патріот. І коли додому принесли повістку, він твердо сказав: «Мам, я не буду ховатися, піду, відслужу», – розповідає Оксана Аржанцова.
Тоді ніхто не знав, куди відправлять на службу хлопця. А так трапилося, що він потрапив у елітний підрозділ Нацгвардії – Почесну варту Президента України. Має високий зріст, гарну фізичну підготовку, вищу освіту. Здавалося б, материнське серце мало б заспокоїтися: сина не відправили на передову в зону АТО. Але жінка весь час відчувала якусь тривогу.
– Це ж Національна гвардія. Хлопці були не лише на урочистих подіях, а й на охороні маніфестацій, різних подій. Їх відправляли у Васильків під Києвом, коли там горіла нафтобаза. Словом, я мала за що переживати, – пригадує Оксана Олександрівна.
Життя врятував вирваний з рук щит
За кілька днів до теракту в Києві проходив парад з нагоди Дня Незалежності. Мама поїхала до столиці, щоб побачити сина.
– Парад був неймовірний! Так усе урочисто пройшло, гарно. Пізніше синові дали дозвіл – і ми пішли погуляти в місто. У монастирі, що неподалік їхньої частини, якраз закінчувалася служба Божа. І ми підійшли за благословенням до священика, – розповідає жінка.
Сьогодні, прокручуючи в голові події 31 серпня 2015 року, впевнена: у тому, що її дитина залишилася жива, – лише промисел Божий. Пані Оксана має звичку вмикати телевізор на кухні й постійно дивитися всі новини. А того дня було ніколи, мала інші справи. Поїхала в гості до батьків, а мама стривожила: «Ти бачила новини? У Києві сьогодні геть неспокійно, щось там сталося під Верховною Радою». «У Віті все добре, я з ним недавно розмовляла по телефону», – відповіла Оксана Олександрівна, а сама відразу пішла ще раз дзвонити сину. Віктор уже був у лікарні. Коротко сказав, що отримав осколкове поранення, що йому надали допомогу і щоб не переживала. Про те, що на його очах убило кількох хлопців, змовчав.
Пізніше мама дізналася, що Віктор у ті хвилини, коли почалися заворушення, стояв у першому ряду. Учасники заворушень стали по одному висмикувати з шеренги нацгвардійців, бити хлопців, знімати з них каски, рвати бронежилети. Дісталось і її сину. Віктор теж залишився без щита і, щоб захиститися від ударів, відбіг трохи назад. Тоді й пролунав вибух. Що поранений у ногу, зрозумів не відразу. Він стояв під Верховною Радою, а в берцях хлюпала кров…
Хлопець не один місяць провів у лікарняних палатах. На щастя, поранена нога добре загоїлася. Дослуживши у лавах Нацгвардії, він кілька місяців тому повернувся додому й продовжив роботу на атомній станції. Тим часом на ім’я матері з Адміністрації Президента надійшов подячний лист. Подібний від імені Петра Порошенка надіслали на адресу Хмельницької АЕС.
– Син – моя гордість. Служба змінила його ставлення до життя. Якщо раніше міг багато часу проводити за комп’ютером, то нині знаходить інше, корисне заняття. Став більш уважним, турботливим. Знаєте, він йшов з дому хлопчаком, а повернувся справжнім мужчиною. Значить, нам треба було все те пережити. Правда, скалічена нога постійно турбує його на погоду. Але він живий! Бажаю кожній матері дочекатися свого сина зі служби.
Наталія КРАВЧУК, Хмельницька область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!