Степан Тимофійович за спеціальністю технік-лісовод. Однак багато років працював завфермою. З роками, каже, настільки прикипів до тварин, що коли у 2000 році вийшов указ по реформуванню колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, зібрав 20 паїв родичів і створив власне фермерське господарство. Маючи 32 гектари орної землі та 51 – сінокосу та пасовищ, придбав п’ять корів і став господарювати. З роками поголів’я великої рогатої худоби неабияк зросло. Нині родина має аж 62 корови.

– Коли стали розпайовувати колгоспи, наша сім’я отримала одного поламаного трактора і напівзруйнованого корівника. Тож господарство, фактично, створювалося на голому місці. Потихеньку перекрили будівлю, відремонтували «залізного коня», купили кілька корівок, засіяли поле, – пригадує Степан Тимофійович. – З часом придбали комбайн, новий трактор, косарку, грабачку, тюкопрес. Аби викрутитися, доводилося навіть у кредити влазити. У селі ж особливо заробити немає де. 

Основним доходом селянської родини залишаються корови, тому й тримають їх стільки. 

– Жити в селі й не тримати худоби соромно, – підхоплює розмову дружина Степана Тимофійовича пані Оксана. – Проте одної годувальниці мало для селянського щастя: треба й дітей на ноги поставити, й освіту їм дати. Зараз доїться 40 корівок. З одного надою маємо 400 літрів молока. 

З великим господарством родина Денисюків справляється самостійно. Господар зізнається, нікому чужому тварин не довіряє. Бо, каже, до них, як і до людей, треба ствитися з повагою та турботою. Хіба що в період жнив чи сінокосу просить місцевих чоловіків випасти стадо, поки самі працюють у полі. Рогатих, до речі, сім’я доїть вручну, бо немає у корівнику електроенергії.

– Трансформатор вкрали ще тоді, коли колгосп розпайовували. Швидше за все, здали його на металобрухт. Так увесь цей час і тулимося тут без світла, – зітхає Денисюк. – Минулого року звертався до держави, щоб допомогли пришвидшити процес електрифікації, пообіцяли допомогти, але далі обіцянок справа не пішла. Тож хоча і зроблене все устаткування під машинне доїння, проте робимо це вручну всією родиною: дружина, донька, четверо синів. Якщо треба, то і я беруся за цю справу. 

Молоко ж родина реалізовує безпосередньо на молокозавод. Щоправда, бідкається Денисюк, прибутку з продажу продукції мало.  Пояснює, цьогоріч ціна на молоко неабияк впала. Тож навіть за орендовані паї змушений розраховуватися з людьми зерном.