Коли у 1996 році Наталія Колесова потрапила в аварію, думала, ніколи не зможе жити так, як раніше. Майже нерухома, зневірена і протягом двох років прикута до постелі, вона вважала себе тягарем для рідних. 

– Донька підходила до ліжка, брала за руку і просила піти у зоопарк. Мені було так боляче, що не могла їй навіть відповісти, – розповідає Наталія. – А так хотілося бути повноцінною мамою… Мріяла повернутися до школи №27, де викладала англійську. Але як діти сприйматимуть те, що я інвалід? 

Часто дзвонили батьки колишніх учнів, пандус хотіли встановити при вході у школу. Та не могла переступити через себе. Усе змінив візит знайомої, яка сказала: «Маєш вирішити: змиритися або йти далі». Тоді й вирішила не здаватися – почала давати приватні уроки іноземної мови, вчила донечку шити, малювати, сама готувала чоловікові їсти. Сусіди дивувались, як їй це вдається. Бо ж навіть за квітами біля хати доглядала сама. На обійсті облаштували пандуси, дещо переобладнали.

Аби більше бувала між людей, чоловік став відвозити Наталю до центру зайнятості, на виставки давала свої вишивки й інші роботи. Там запропонували проводити тренінги від організації «Територія бізнесу». Нині, крім цієї, працює ще на трьох роботах. Зокрема, очолює Громадську лігу інвалідів Рівненщини. А ще має багато захоплень. 

Кілька років тому в оселі Колесових пролунав телефонний дзвінок, який змінив їхнє життя. Подружжя спортсменів Надії та Івана Сіваків запропонувало займатися танцями.

– Надя тоді була вагітна, тож Вані не було з ким танцювати, – каже Наталія. – Не вкладалося в голові, як зможу танцювати на цій гаргарі, яку спершу називала гробом на колесах! А коли на власні очі побачила, як вони танцюють, ніби блискавкою вдарило – настільки це красиво! І так захопилася, що хотілося танцювати ще і ще.

Коли спортивна пара Сіваків знову з’єдналася, Наталія Колесова лишилася без партнера. Довго шукали підходящу кандидатуру. Тоді тренер запропонувала створити так звану комбіновану танцювальну пару і запросила на заняття Андрія Толстого. Перші змагання, в яких узяли участь, відбулись у Санкт-Петербурзі. На чемпіонаті світу в Німеччині дійшли до фіналу. Потім тричі ставали чемпіонами Кубка світу й чотири рази – чемпіонами України. Побували як учасники змагань у багатьох країнах. 

– І це була як відповідь Бога на моє прохання подорожувати. Чоловік – це мої ноги. Разом ми усюди – і вдома, і на роботі, і на змаганнях. Він мене супроводжує і за кордоном. Мені пощастило...

Багато часу Наталія проводить і з матір’ю. Вони разом започаткували міні-ательє. Шиють тут і сукні для виступів. Зараз рівнянка мріє створити Центр розвитку особистості, де б люди з обмеженими можливостями могли безкоштовно займатися тим, що подобається. Хоче бути успішною. Й інвалідність, переконує в цьому й інших, не позбавляє людину реалізації.