Михайла Пакуша, жителя села Нова Митниця Радивилівського району, доля закинула від рідного краю аж за полярне коло, до далекого і холодного Норильська. Там витерпів тяготи армійської служби, там вподобав дружину-росіянку, там, зрештою, і лишився мешкати на довгих 15 років. А коли настав час повернення разом з жінкою і трьома синами в Україну, до батьківської хати, то землероб за покликанням душі прихопив із собою незвичний презент – півлітрову банку з каліфорнійськими черв’яками.
На оренді землі не виграв – через борги, ціни й чиновників
– Будучи в Росії, я активно займався землеробством, хоча хороших умов для цього там, чесно кажучи, не було, – наголошує Михайло Пакуш. – Заодно завше стояв на тому, що продукція, яку споживаєш, має бути без хімікатів. Як цього досягти, вичитав у землеробському журналі. Потім побував у редакції згаданого видання, звідкіля й привіз банку з хваленими каліфорнійськими черв’яками, які, з’їдаючи різну поживу, виробляють біогумус. Запустив їх до роботи – і відтоді вже ніколи не застосовував на городі хімічних речовин. Приїхавши в Україну, теж розвів «каліфорнійця». Але небагато – для удобрення грядок та саду. Мене тут, на рідній землі, чомусь більше потягнуло на фермерство. Набрав у оренду багато землі, до тисячі гектарів. Набрав кредитів. Урожаї були непогані, але проблеми з реалізацією продукції, ціновою політикою, кредитними шаленими відсотками, боротьбою з окремими чиновниками, які мені як конкуренту на їхні наміри ставили палки в колеса, далися все-таки взнаки. Аби не збанкрутувати, фермерське господарство довелося ліквідувати.
Незважаючи на перший глевкий млинець на рідних теренах, Михайло Пакуш не розчарувався в землеробстві, в можливостях землі та її потенціалі. Маючи інженерні, раціоналізаторські здібності, вагомий теоретичний багаж, він зосереджується на виготовленні машини, яка би виробляла протеїновий зелений концентрат. Це теж біологічно чистий продукт, і його користь для живої природи просто неоціненна. Бо там – хлорофіл, а його формула така ж, як і в крові. Ним фактично можна збалансувати будь-який корм. А ще він, переброджений і перетворений у бактеріологічну суміш, є напрочуд хорошим замінником пестицидам й усіляким іншим хімічним «лікам». Машину для витяжки зеленого концентрату господареві-новатору таки вдалося сконструювати. Причому використовуючи підручні матеріали: наявний транспортер, мотор від «Волги», бочки, нагрівачі, подрібнювачі, фільтри і так далі. Усе це в сукупності послугувало для того, щоб зелену масу (люцерну, конюшину і т. д.) подрібнювати, перетирати, розщеплювати на клітинному рівні, витягувати звідти концентрат, а затим на його основі створювати пасту – як цілющу добавку до кормів. Або ж так званий узвар з бактеріями-грибками, який лікує ґрунт, плодові дерева, садові кущі від різних хвороб. Застосовує селянин ці засоби у власному господарстві, у полі та садку, і вже десятиліттями не знає, не відає, що таке хімічні добрива чи препарати. У результаті – хороші врожаї й, головне, справді екологічно чиста продукція.
Біогумус колорадського жука не вбив, але здоров’я йому добряче підірвав
– Єдине, з чим органічно не можна справитися, – це колорадські жуки, – зізнається господар. – У боротьбі з ними поки найбільший ефект справді дає трутка. Водночас певну роль відіграє і біогумус. У цих добавках до врожаїв, звичайно, велика заслуга каліфорнійського черв’яка. Роблю такий висновок від експерименту, який провів. Посадив картоплю на двох суміжних ділянках. На одну зовсім не давав добрив, а на другу вніс півдесятка тонн біогумусу. Відтак на одному полі картоплиння було слабеньке, світло-зелене. На другому – велике, товщиною до двох сантиметрів, темно-зелене. На перше жуки як накинулися – за три дні добряче погризли. На другому теж були жуки, але, як мені здалося, не вони поглинали картоплиння, а добірне картоплиння поглинало їх. Надалі думаю продовжити цей експеримент, збільшивши вміст гумусу на гектарі в півтора разу. Може, дійсно вдасться ось таким чином задавити отого клятого колорадського жука. Що ж стосується врожаю картоплі, яка споживала біогумус, то він був майже в два рази більший, ніж на першій ділянці.
Узявшись серйозно за виробництво біогумусу, Михайло Пакуш спочатку заклав ділянки на городі. Потім створив фермерське господарство «Біо-Тріо» на колишній колгоспній фермі. Тепер виробляють біогумус цілорічно, тому що надворі в морозну погоду черв’як припиняє роботу, ховається чим глибше. А в приміщенні для нього оптимальні умови.
Сергій НОВАК, Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!