На Рівненщині у Млинівському районі є село Чекно. Воно хоч маленьке, та має багату історію. Колись тут діяв монетний двір – гроші чеканили князі Київської Русі, зокрема, Ярослав Ізяславич ще у ХІІ столітті! Не раз відвідувала село і знаменита поетеса Леся Українка. На жаль, храм, до якого вона любила приходити на молитву, нині у дуже плачевному стані.
Малі Косачі у селі слухали веснянки
Мова про Хресто-Воздвиженський храм, збудований у 1733 році графом Соболевським на місці древньої дерев’яної церковці. Стіни прикрасили фресками, колони під стелею оздобили розкішними капітеліями-ліпниною. Церква могла вмістити кілька десятків прихожан, була простора і гарна. Подвір’я огородили муром.
Навесні 1881 року в Чекні вперше побувала Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка). Вона зумисне повезла в це село своїх дітей Михайла, Ольгу та Лесю, аби вони побачили й послухали, як гарно тут співають веснянки. А ще мама водила їх від хати до хати, показуючи рідкісні візерунки волинської вишивки – й сама замальовувала орнаменти.
Старожили переповідають, що згодом і Леся Українка також приїздила у Чекно до лікаря-чеха, який прописував їй різні помічні мікстури. Коли вона зупинялася в селі, то обов’язково ходила на Службу Божу до місцевого храму.
Зі святині зробили склад міндобрив
Нині споруда, яка колись вражала своєю красою, стоїть руїною. Не має ні даху, ні вікон, ні підлоги. Навіть фрески, які ще добре виднілися торік, вже виблякли настільки, що неможливо впізнати лики святих, які на них зображені. Тільки притулилися на верхівці лелечі гнізда. Бузьки прилітають сюди щороку, ніби намагаються вдихнути у це місце життя.
– Нашу церкву в радянські часи закрили атеїсти, – розповідає місцевий житель Богдан Новосад. – Така влада була – їм заважали церкви. Зразу тут зробили склад хімії – навезли її бочками. А люди в нас які? Побачив, що бочка стоїть, треба забрати. На місці виливали отруту, забирали ємність і тікали… Запахи тут стояли страшні! То вже зараз майже не чути. Та хімія добре повипалювала і стіни, і все навкруги.
Зі святині вціліли лише дві ікони: Почаївська, яку зберігають в родині пана Богдана, і Дівоча, що врятувалася завдяки сім’ї Людмили Шлихти. Все решта було крадене і знищене. Навіть оздоблення з-під стелі здерли!
На початку 1990-х років, коли по Україні почали масово відроджуватися закриті совєтами церкви, сподівалися відновити свою святиню й чеконці. Розробили проєкт реставрації, зібрали дерево на підлогу та стелю, закупили вікна та бляху. Однак коштів на саме проведення робіт, на жаль, забракло. Сподівалися, настануть кращі часи – допоможе держава чи пожертвує благодійник. Та минули роки, дерев’яні балки зігнили, а роботи з відновлення так і не почалися.
– Я прийшов на цю парафію у минулому році, – розповідає отець Роман Старик, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці у сусідніх Ярославичах. – І був вражений, наскільки цікавий й давній у Чекні є храм. Ми підняли документ і я дізнався: будова занесена до Реєстру пам’яток місцевого значення, а не державного. Тутешня громада власними силами реставраційні роботи не потягне. Адже бодай щоб накрити храм, треба величезні кошти – сотні тисяч чи й навіть мільйони. Без допомоги держави ніяк не обійтися. Якщо святиню хоча б не накрити й не законсервувати, вона геть розсиплеться.
Жителі Чекна впевнені: Хресто-Воздвиженський храм повинен мати статус пам’ятки архітектури державного значення. Тоді врятувати історичну родзинку краю неодмінно вдасться!
Наталія КРАВЧУК
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!