- Після смерті моєї сестри її чоловік забрав Тамару до себе. На сьогоднішній день вона проживає разом з батьком. Однак Георгій неналежним чином виконує свої батьківські обов'язки. Це проявляється в тому, що його донька, а моя племінниця, повинна була пройти медичне обстеження, адже у неї почала, у вересні минулого року, всихати нога. На мої благання обстежити Тамару або дати мені це зробити Георгій сказав: «Я був у місцевій лікарні і мені сказали, що все пов’язано з головою, а так, як у дитини легка розумова відсталість, то нічого тут не вдієш». А в Здолбунівській лікарні медики дійшли висновку, що пішли маномалії і так само нічого не вдієш. І це був головний аргумент відмови везти Тамару до лікувального закладу, - розповідає пані Катерина.  
Але це лише квіточки. За словами співрозмовниці, батько забирає пенсію Тамари, яку вона отримує як інвалід другої групи, та аліменти, які він зобов'язаний сплачувати. У зв'язку з такими діями батька, його неналежним виконанням обов'язків, неналежним піклуванням, хвороба Тамари могла ускладнитися та призвести до непередбачуваних наслідків.
- 16 вересня 2013 року я звернулася із заявою до органу опіки і піклування Мізоцької селищної ради з проханням викликати та попередити Георгія про необхідність виконання ним батьківських обов'язків та забезпечення належних умов проживання дитини. У випадку необхідності в заяві я надала навіть згоду на призначення мене опікуном Тамари. Сподівалася, що на цьому буде все і дівчинка таки відчує на собі, що ж таке людське щастя. Однак працівники селищної ради мене повідомили, що вже є відповідне рішення суду про визнання її (Тамари - ред.) недієздатною та призначено опікуном батька. У наданні копії судового рішення мені відмовили. А на моє запитання чому я не можу подивитися на цей документ і дізнатися коли рішення взагалі було прийняте, чому не можу отримати його копію, селищний голова у грубій формі мені пояснив, що я є ніхто і щоб "не пхала носа не своє діло". А працівниця органів опіки і піклування сказала, що моя небога Тамара не потребує жодних обстежень, що її діагноз уже встановлено. Відповідно і зроблено запис в амбулаторній карті, де зазначено, що вже давно вона є інвалідом ІІ-ої групи і ніяке лікування не потрібне, так як хвороба є вродженою. Згодом прийшла і офіційна відповідь з опікунської ради: "Розглянувши заяву жительки с. Липа Дубенського району Ткачук К. про невиконання Георгієм М. батьківських обов'язків та незабезпечення ним належних умов проживання його дитини Тамари М. (інвалід ІІ групи), заслухавши пояснення Міносян Г. М. та Міносян Т. Г., враховуючи інформацію фахівців із соціальної роботи Здолбунівського районного центру соціальних служб для сім'ї дітей та молоді про не підтвердження фактів наведених у заяві Ткачук К. Ф. Опікунська рада вирішила взяти до уваги те, що згідно рішення Здолбунівського районного суду від 04.09.2013 № 562/2217/13ц, Тамару М. визнано недієздатною та призначено над нею опікуном Георгія М.".
Другим пунктом у рішенні опікунської  ради було зобов'язати батька провести медичне обстеження і надати копію висновку. З горем навпіл, як розповіла пані Катерина, він це зробив. Аби допомогти Тамарі пані Катерина звернулася і до Здолбунівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, де попросила простежити як іде лікування. У відповідь почула такі слова: «А скажіть, як ми можемо простежити лікує він її чи ні?».
Не зволікаючи, і не марнуючи часу жінка звернулася за допомогою до прокуратури, аби у цій правозахисній інстанції ознайомилися із справою. Пані Катерина вперто вірила, що справедливість таки візьме верх. І радості не було меж, коли з прокуратури отримала лист. У кореспонденції повідомлялося, що скаргу розглянуто і подано до апеляційного суду. Але жінку повідомили, що коли відбудеться судове засідання, то його результати їй не повідомлять, бо вона не має ніякого відношення до цієї справи. Та запевненням було, що рішення обов’язково скасують, так як воно були прийняте з грубими порушеннями і притягнуть батька Тамари до передбаченої законом відповідальності. Але сталося не так, як гадалося. Органи прокуратури внесли свою лепту у цю справу та цілком розібратися у ній не зуміли.
Далі пані Катерина знову почала звертатися до Здолбунівського районного суду, де і поцікавилася чи не розглядалися позови щодо поділу майна та позбавлення батьківських прав Георгія. Але у відповіді було чітко сказано, що - ні. В архіві лише  зберігаються наявні рішення по розлученні та аліментах. На руки пані Катерині їх не видали, бо вона і до цієї справи немає ніякого відношення.
- Та на моє звернення до прокуратури, з приводу невидачі Здолбунівським районним судом копій рішень про розподіл майна та позбавлення батьківських прав, була дана відповідь: «Так, згідно  із ч. 1 ст. 9 вказаного Закону особа, яка не брала участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свободи, інтересів чи обов’язків, може звернутися до апарату відповідного суду з письмовою заявою про
1) надання можливості ознайомитись із судовим рішенням;
2) надання можливості виготовити в приміщенні суду копії судового рішення за допомогою власних технічних засобів". Шість місяців, оббиваючи пороги вищезгаданих інстанцій я зрозуміла, що всі захищають батька, а не дитину-інваліда. Я не могла повірити, що і обласна служба у справах сім’ї, дітей та молоді не зацікавиться цією історію і не покарає такого працівника, який з усмішкою заявляє, що дитину (Тамару - ред.)непотрібно обстежувати, а тим паче лікувати. Та не зацікавила. Я не благала в них захистити племінницю, а прийняти бодай якісь міри щодо працівника Мізоцької опікунської ради. Мене навіть не дослухали і відправили у Здолбунів. Там працівники вже знали цю історію і, ніби, зробили крок назустріч мені. Взялися допомагати, але нічого так і не робили. Чекали поки суд не винесе рішення на мою користь. Коли цього не сталося, тоді вони вирішли йти в наступ. Працівниця соціальних служб кричала: «Такого батька ще треба пошукати». Тут я з нею згідна. Адже такий "люблячий" батько, напевне, один на Україні. За 36 років дитина нечула ласкавих слів. Та він, мабуть, і донечкою її ніколи не називав. Були лише слова «дибілка» та «помело».
Справжній люблячий батько хватався б за соломинку, щоб допомогти дитині. А натомість він хватався за адвоката, який допоміг без судово-медичної експертизи визнати дитину недієздатною та стати опікуном. Бо ж як сказав селищний голова: «Такій дитині, як Тамара, гроші не потрібні, а батькові - навіть дуже". То чому ж не скористатися нагодою коли держава платить?

Олег ГАВРИЛЕВИЧ

Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!