Ще перед війною на моїй рідній Сумщині був страшний випадок, коли діти розплатилися за батьків гріх. У селі розбирали, точніше, змушували розібрати церкву і зробити з неї клуб. Та ніхто із селян не хотів лізти знімати купол. Проте знайшовся один чоловік, якого називали Багач (бо він збудував будинок на три кімнати), і сказав: «Якщо клуб, то дуже добре, буде де молоді гулять». А мав він трьох синів. Один уже був жонатий, мав своїх двох хлопців, середній збирався одружитися, а третій закінчував школу. Поліз цей чоловік на церкву, але разом з куполом упав на землю і загинув. Божа кара не забарилася і на його нащадків. Старший син перед самою війною помер. Його дітки виросли, молодший не знаю куди виїхав із села, а старшого голова колгоспу поставив бригадиром. Але він з людьми не знайшов спільної мови, покинув те бригадирство, запив, і у 35 років його не стало. Середній син того батька, який знімав купол, пройшов всю війну й повернувся додому. Та прожив ще лише два роки, його діти померли до шести літ. Менший із синів батька-грішника наклав на себе руки. 

Ось така історія була. Селяни цих людей сторонились, боялись, щоб лихо не перейшло до них. Хата, у якій жив той чоловік, розвалилася, але ніхто до неї не підходив, бо казали, що то прокляте місце. Навіть не будувались поряд, так та земля толокувала.

А з церкви таки зробили клуб. Але молодь не ходила туди на танці. Мусив голова колгоспу влітку добудувати фойє з гарним входом, кімнатами для артистів, завклуба і сільської бібліотеки. У цьому фойє танцювали, а у тому залі, з церкви, проходили тільки колгоспні збори.