Любов Федорівна пригадує, як змалку любила вчитися – наука її цікавила ще зі шкільної лави. Після закінчення десятирічки у Мельниці Ковельського району вона, не роздумуючи над вибором, подала документи на вступ до медінституту в Станіславі. І відразу стала студенткою.

– Тоді був один лікувальний факультет, – пригадує Любов Карасовська. – Я завжди мріяла стати хірургом, але в той час така професія вважалася не жіночою. На останньому курсі мені відразу пропонували продовжити діяльність в інституті вже викладачем, але я не погодилася. Думаю, буду практичним лікарем, то більше принесу користі.

Працювала дільничним терапевтом у Ковелі й бігала до студентів на пари в місцеве медучилище (була штатним викладачем). Що тільки не читала: і терапію, і загальний догляд, і фізіотерапію. Каже, мала по чотири пари щодень. А потім таки здібну медичку переманили  на постійну роботу до  районної лікарні. Там якийсь час завідувала швидкою допомогою, працювала на стаціонарі в терапії, а потім майже десяток літ очолювала інфекційне відділення. Саме тоді працювала над дисертацією з дизентерії. Мала ексклюзивні матеріали, підкріплені багатющим досвідом роботи, але захист у Києві… провалила. Бо хтось неправдиво накляузничав. Ковтнула цю гірку пігулку, та у медицині не розчарувалася, продовжила працювати і їздити на різноманітні курси підвищення кваліфікації, зокрема й у Москву. Дізнавшись, що жінка має унікальні матеріали по дизентерії, їй запропонували спробувати захиститись у Білокам’яній. Й іменита професура схилила голову перед досягненнями простої поліської лікарки. Любові Федорівні летіли пропозиції залишитися у Москві, продовжити наукову кар’єру, та вона віддала перевагу малій батьківщині й, щаслива своєю перемогою, повернулася додому.

Скільки працювала – стільки ділилася досвідом з колегами. А ще  довший час була головою товариства «Знання» в лікарні й організовувала тематичні медичні лекції на підприємствах, очолювала «Червоний Хрест». І тепер, на пенсії, практики не полишає, бо й нині до Любові Карасовської йдуть люди за порадами. Знає, як допомогти в різних ситуаціях, підкаже, при яких симптомах до якого спеціаліста краще звернутися чи спробувати спершу допомогти собі травами. Радіє, що і син Віталій обрав у житті для себе лікарську справу (він терапевт). Їхня «Домашня медична енциклопедія» ось-ось вийде друком – майже 200 сторінок практичних порад!

– У книзі зібрано все те, що найчастіше трапляється в житті: інфекційні захворювання (ознаки, догляд, харчування, профілактика), як обходитися з неврологічними хворими (інсульт, гіпертонічний криз, атеросклероз, інфаркт міокарда, стенокардія), що робити при порізах, пораненнях, як допомогти при переломах кінцівок, якщо нема можливості відразу звернутися в медпункт й накласти гіпс, – розказує про їхнє з сином видання Любов Федорівна. – Окремий розділ присвячено опікам, сонячному удару, утопленням, укусам комах та плазунів, здоровому харчуванню. Також розписано, як набрати медикаменти з ампули, як розвести препарат у флаконі, як зробити укол у сідницю чи підшкірно (але не внутрівенно, бо це повинен робити виключно спеціаліст). Можна знайти, як клізму поставити, банки, гірчичники, компреси, найрізноманітніші секрети народної медицини й ще багато-багато всього.

За підготовку книги до друку Любов Карасовська дякує всім, хто до цієї роботи долучився.