Бог подарував йому життя, а ми можемо подарувати слух

 

 

Аналізуючи ці дні, мама Вікторія лише здогадується, що могло спровокувати передчасні пологи. 

– Тоді у мене були проблеми в родині. Я дуже переживала, можливо, через це все почалося, – зітхає жінка. 

У Луцьку її терміново «кесарили». Хлопчик мав вагу лише 760 грамів, зріст 34 сантиметри і вміщався на долоні. Його одразу перевели в реанімаційне відділення, а мамі заборонили бути поруч. 

– Лише раз у тиждень могли навідувати синочка. Серце краялося, коли дивилися на всі ці трубочки-системи, які підтримували крихітне життя, – і зараз від нелегких спогадів сльози виступають у мами. – Ми щодня телефонували в лікарню, а там особливо не обнадіювали: «Стан стабільно важкий». Ох, і тяжко було це чути... На третій день охрестили синочка. Він народився 14 лютого, але священик порадив назвати не Валентином, а Ромчиком, ми погодилися. Важко було не лише морально, а й матеріально, але нас підтримувало багато добрих людей. Односельці приносили гроші, бо один день перебування у лікарні вимірювався тисячами. 

Тільки через два місяці мамі дозволили бути біля дитини. Ще місяць вони провели у лікарні. Сталося диво, Ромчик швидко набирав вагу. Додому їх виписали, коли малюк важив 2700 кг. Ніхто не міг повірити, що тендітний горобчик перетворився на такого гарного козака. Тішилися і тато, й старші братик та сестричка, і бабуся з дідусем. У теплій сімейній атмосфері хлопчик швидко ріс і розвивався. 

– Ми трохи боялися, бо медики попередили, що недоношені діти можуть мати цілий букет хвороб. І дитячий церебральний параліч міг розвинутися, але, на щастя, нас це обминуло, – каже мама. 

Щомісяця доводилося їхати на планові обстеження до обласного центру. Лікарі щиро раділи, ніяких відхилень у крихітного пацієнта не бачили. 

Біда прийшла несподівано. Першою на сполох забила мама: 

– Я помітила, коли вмикаю пилосос, Ромчик не реагує на звук. Спочатку думали, що сон такий міцний має. Але і коли зверталися до нього, не реагував. Про цю проблему розповіла лікарям під час чергової перевірки. Та мене заспокоювали, мовляв, у недоношених дітей слух розвивається пізніше. Чекайте, все буде добре. Ми чекали, але змін не відбувалося. Вже й рочок сину виповнився, а він не чує. Скільки перевірялися, ніхто проблеми не бачив. А одна лікарка взагалі мене посварила: «Мамочко, що ви дитину хворою робите?!». Коли Ромчик мав уже півтора року, таки отримали направлення до київських спеціалістів. У державній установі «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка Академії медичних наук України» одразу сказали: «Хлопчик наш пацієнт. Чого ж так довго тягнули?». Поставили діагноз «3-4 ступінь глухоти». Там ми придбали перший слуховий апарат за шість тисяч гривень. Згодом оформили сина у луцький спеціалізований дошкільний навчальний заклад. Туди приїжджали німці з благодійною допомогою, дали йому імпортні слухові апарати, але нині і їх потрібно міняти. 

Через відсутність слуху Ромчик не вміє говорити. Він видає свої звуки, балакає, як дев’ятимісячна дитина. Батьки возять його на спеціальні заняття з сурдопедагогом до Львова. Результати є, але вони мінімальні. Шансом, що дозволить хлопчику нормально спілкуватися, влитися у суспільство, є імплантати, які вживлюють під шкіру голови. Раніше батьки ставали на чергу і держава безкоштовно видавала такі пристрої. Нині такої допомоги нема. Рідні мають їх придбати за власні кошти. Сума для сільських трударів захмарна – 30 тисяч євро! Приступи тримають господарство, їздять у Польщу, але коли вони назбирають стільки грошей? Мама Вікторія і тато Юрій звертаються до всіх небайдужих людей з проханням допомогти. Будьмо щедрими душею – подаруймо допитливому Ромчику можливість чути голос рідних та спів пташок. 

Кошти можна перерахувати на картку «Приватбанку» на ім’я Приступа Юрій Боніфатійович: 4149 4978 5071 2409.