Заради «свіжої» книжки 82-річна пенсіонерка ходить у бібліотеку за сім кілометрів від дому! Сьогодні молодь усе частіше віддає перевагу інтернет-літературі. А 82-річна Євгенія Папко з Валер’янівки Рожищенського району залишається відданою «паперовій» книжці. Півстоліття вона регулярно відвідує бібліотеку. І якщо автобус із села не їде, старенька тупцяє у райцентр… пішки. А це – близько семи кілометрів у один бік.
Бабця Гєня (так її кличуть у селі) – місцева знаменитість. Бо такої книгоманки не те що у селі, районі, а й в області, певно, годі відшукати. Зізнається: влітку, як коло хати багато роботи, часу на читання стільки, як хочеться, не викроїш. А от взимку пенсіонерка «ковтає» книги одна за одною. Прокидається вдосвіта, вмикає настільну лампу – і гортає сторінку за сторінкою, переживає, плаче та сміється разом з героями. З книжками і спати лягає. Найбільше Євгенія Папко любить «воєнну» літературу. Читаючи такі повісті й романи, обов’язково дає волю спогадам, бо Друга світова застала її дитиною на Холмщині. Досі стоїть перед очима страшна картина, як у 1944-му українців виганяли з Польщі, як вона через депортацію опинилася з батьками та сестрами аж в Одесі. Там прихисток знайшли у молдаванки з дванадцятьма дітьми! Але Одещина виявилася для «забужан» зовсім чужою, тож менше, ніж за рік, склали свої нехитрі пожитки на підводу й подалися поближче до малої батьківщини – на Волинь.
– Три неділі фурою їхали і добралися сюди, у Валер’янівку, – розповідає бабця Гєня. – Нас було три родини, а хати – дві. То мусили дві сім’ї жити разом. То був 1945 рік. Відколи поселилися на Рожищенщині, більше не переїжджали.
У Валер’янівці Євгенія заміж вийшла, народила чотирьох дітей. Та сімейне життя видалося недовгим. Коли чоловік зводив власну хату, його кроква убила. Тоді наймолодший син мав лише два роки. Ставила дітей на ноги сама. За яку тільки роботу не бралась, аби заробити копійку! З приємністю згадує пошту, адже довший час трудилася листоношею в Рожищі.
– Тоді я й у бібліотеку записалася. Мала 33 роки, – посміхаючись, згадує жінка. – В район на ровері їздила. То ним і книжки возила.
Сьогодні між Валер’янівкою та Рожищем курсує автобус. Але їздить, кажуть, рідко. Бабця Гєня не звикла на нього орієнтуватися. Треба до селища – збирається і… йде пішки! Ще донедавна тільки у бібліотеку ходила двічі на місяць. На дорогу витрачала понад чотири години. Зараз, бідкається, ноги дуже болять, тож так далеко з дому виходить рідко. Але без «свіжої» літератури не сидить: добрі люди, почувши про таку книгоманку в літах, презентували Євгенії Папко невеличку бібліотечку. Вона зраділа книгам, як найбільшому скарбу. Каже, тепер має що читати на кілька місяців!
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!