Скоро мине сорок днів, як не стало на цій землі Луцького міського голови Миколи Ярославовича Романюка. Ніби вчора усі ми, лучани, оплакували його передчасну смерть, проводжали в останню путь. А вже поруч печальні сороковини. Не згасає біль утрати. Не буду перераховувати ті добрі справи, які зробив Романюк для міста, всі вони у людей на виду.
Недавно проїжджав Золочівкою, мимо кладовища, де на батьківщині похований наш мер. Підійшов до свіжої могили, помолився Богу, вклонився світлій пам’яті Миколи Ярославовича. Море вінків, квітів. Живі вже посохли. Звісно, минув час, холод.
А мені здається, що вони ще й загинули від сорому за безталанних послідовників Романюка, котрі залишилися керувати Луцьком. Пригадуєте, як під час відспівування покійного у Свято-Троїцькому соборі у своїй проповіді владика Михаїл сказав: «Такого мера у нас уже не буде»? Як у воду дивився. А депутатів? Усі ж вони ті самі, що ж сталося, чому до сорока днів не можуть визначити виконувача обов’язків голови міста? Що зробилося з народними обранцями, де подівся тверезий глузд? Невже їм оливи не вистачає? Та ні, мало через вуха не пре. Всі в один голос доводять, що саме вони праві, більше того – найправильніші в усьому світі.
І так чубляться день при дні, ніяк не знайдуть рішення. А страждають-то місто й люди. Ну просто театр абсурду! Помилуйтеся, кого ми вибирали і хто нами керує. Ну хоч би один знайшовся мудріший. Пригадуєте казку про двох баранів на кладці над прірвою? Ні один не хотів уступити. І що з того вийшло?
А це результат того, коли в депутатів превалюють не здоровий розсудок, не мудрість, а амбіції, жадоба якнайшвидше дорватися до влади, до корита, до земельки, до бюджетних коштів. На останньому місці – інтереси людей. Бо місто практично нині безхозне.
Не виїдає сором очей перед світлою пам’яттю покійного мера, не мучить совість? І взагалі чи є вона у цих так званих діячів?
Євген ХОТИМЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!