Коли прлачуть білокорі берізки та прилітають журавлі, відзначає свій золотий ювілей Наталія Лабнюк із седа Личини Камінь-Каширського району, матеріали якої знайомі читачам газети «Вісник+К». У 2008 році у видавничому відділі часопису вийшла її перша збірка-ластівка «Одинока незабудка» – про кохання та спогади дитинства, а ще тугу за рідним краєм, з яким її розлучиал примхлива доля на довгі роки. Цьогоріч до дня народження поетеси світ побачила друга поетична книжка – «Щасливий листопад».
Росла сиротою при живих батьках
Наталі не було й року, коли залишилася сиротою: батько, ресторанний музикант, пішов своєю стежкою, мати – своєю. Вдень бабуся Валентина Гирич, котра виховувала дівчинку, працювала медсестрою в Милецькому будинку-інтернаті для престарілих, а вночі вишивала рушники чужим людям, щоб заробити копійку. Пізніше Наталка виллє свій біль за нею у поезіях і згадає ті рушники, кроплені сльозами. А коли хату, де вони квартирувалися, виставили на продаж і родина залишилася просто неба, життя погнало дівчину заміж, у якому, окрім народження трьох дітей, добра не звідала.
– Роки минали, – розповідає Наталія Йосипівна. – І раптом отримую лист з Росії. Від матері. Мовляв, хоче загладити свою провину, кличе до себе, обіцяє любов та підтримку.
Повірила. Поїхала. Але потрапила ще в більше пекло. Довелося тягнути на собі не лише власних чотирьох діток, а й матір та її нову родину. А тут ще паспорт пропав. Повернутися додому без документів було неможливо. Жили з того, що збирали та продавали гриби і ягоди. На допомогу прийшли журналісти з міської газети у Коврові Володимирської області, куди у відчаї звернулася Наталка.
– Коли перебралися в місто, працювала в рибному цеху, на склозаводі, художнім керівником в будинку культури, продавцем, – згадує моя співрозмовниця. – Хапалася за будь-яку роботу, траплялося, що вдень торгувала на базарі, вночі доглядала хвору, а у вихідні була на весіллях тамадою.
11 років без паспорта на чужині
У хвилини, коли відчай розривав серце, рятували вірші, що разом зі сльозами лягали на чистий аркуш паперу. Додому, в Україну! Ця думка не полишала жінку ні на мить. Без неї вона б померла. Десь глибоко в душі маленькою свічечкою зоріла надія на повернення.
– Знайшлися добрі люди, які без грошей довезли до Москви, – розповідає Наталія Йосипівна. – І ось диво: у черзі в посольстві незнайомий чоловік, що стояв позаду, в метушні проштовхнув мене у двері. Коли я вийшла з прийому, довго шукала його очима, але не знайшла, наче розчинився у повітрі.
Проживши в чужій країні довгих одинадцять років без паспорта, прописки та громадянства, Наталія Лабнюк повернулася в Україну. Оселилася в селі Личини. Дарма, що бідно, зате вдома: за річкою – село Мильці, де минуло її дитинство. Там вона працювала в будинку-інтернаті для престарілих, народжувала дітей і намагалась бути щасливою. Шкода, що через злидні так і не вдалося закінчити університет, куди вступила, дякуючи власним знанням. Усе могло б скластися в її житті зовсім по-іншому, якби… Але життя умовного часу не знає. Та попри все вона щаслива, бо має п’ятьох дітей, тішиться п’ятьма онуками.
Нині вродлива жінка, талановита поетеса Наталія Лабнюк захоплюється виготовленням ляльок-мотанок, картин з природних матеріалів, малює, розписує сувенірні яйця і, звичайно ж, пише нові вірші, бо, як зазначає вона в одному з них, бути іншою не вміє.
Місила паску на сльозах
Місила паску на сльозах,
Біль серця виливала в вірші,
А у садках буяли вишні,
Рікою плив туману птах.
Місила паску на сльозах,
А на душі було так гірко.
Остання в небі згасла зірка,
А сонце всілося на дах.
Місила паску на сльозах…
Ніхто не бачив, як я плачу.
Солоні сльози і гарячі
Текли струмками по щоках.
Місила паску на сльозах.
***
Я бути іншою не вмію,
А ти мене не розумієш.
Тихенько, як ніхто не бачить,
Зарившись у подушку, плачу.
За вікнами танцює злива.
Сміюсь, всі думають – щаслива.
Я бути іншою не вмію.
Сама себе не розумію.
Наталія ЛАБНЮК
Наталія ЛЕГКА, Волинська область
Фото автора
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!