Через онкозахворювання Лесю Ловян з Личин Камінь-Каширського району тричі оперували. Ніхто вже й не сподівався, що жінка повернеться до повноцінного життя. Втім, якщо по вірі дано кожному, то саме віра допомогла Лесі Степанівні вижити в скрутний для неї час.
Лікарі думали, що померла
Сімейне життя Лесі Ловян у двох шлюбах не склалося, відтак жінка вирішила більше не випробовувати долю. Поставити на ноги чотирьох дітей непросто. Та ще й біди доганяли одна одну. У 2010 році її батьки потрапили кіньми в аварію, тато помер одразу, а мати не могла самостійно ходити, тож довелося доглядати. Втратила слух одна з донечок. Однолітки натерли її взимку снігом, і дівчинка застудила вуха. Тож поки Леся Степанівна шукала порятунку для дочки, задавнила свою хворобу. Нездужала, непритомніла, але все відкладала візит до лікаря. Коли у 2014 році звернулася в обласний онкодиспансер, запропонували операцію. Її синові Сашку на той час було 15 років, донькам Наталі – 12, Ірині – 7, а Дарині – 2. Задля них жінка була готова на все.
– Отямилася від наркозу, відчула, як мене відключили від системи. І першими словами лікаря було: «Вона померла, навіть рука впала з операційного столу». Подумала, що то про жінку на сусідньому, адже оперують по двох пацієнтів. На той момент до мене підійшла санітарка і побачила, що я розплющила очі. «Вона жива!» – закричала від несподіванки. Лікарі заметушилися, – згадує жінка.
Друге оперативне втручання перенесла через рік під місцевим наркозом. А через чотири дні потому Леся Ловян лягла на операційний стіл втретє.
– Дуже боялася, що не прокинусь, – розповідає. – Перед цим наснилося: лежу на столі гола-голісінька, і так мені соромно. Заходить сивий старенький дідок з двома молодими хлопцями, у яких на грудях велика літера «К». Засоромилася ще більше. Але кажу: «Не хочу, щоб практиканти мене оперували». Раптом усі зникли. А після операції побачила, що оперувала мене інша бригада, не та, що вперше. Тоді й сон розгадала. Усе обійшлося, що навіть в реанімацію не забирали.
Рецепти диво-ліків
Леся Ловян два місяці не ходила, рідні думали, що ніколи не встане на ноги. Пройшла 11 хіміотерапій, треба було ще, але не витримували нирки. Тож поряд з медикаментозним лікуванням вдалася до народного.
– По телефону звернулася в почаївську лікарню, що при Лаврі, – каже. – Звідтіля вислали настоянку трав. Потім приготували ліки з гриба веселка. А ще використовую настоянку з лисичок: беру нерозкриті грибочки, заповнюю ними на третину літрову банку і доливаю її горілкою. Вистоюю 21 день. Вживаю по 15–20 грамів тричі на день до їди. Курс лікування – поки не вип’ю всю.
Рятується Леся Ловян і настоянкою з вужа. Законсервованим у горілці передали знайомі з Ковеля. Мусила пити, бо хочеться жити. У банці їх було два – більший і менший. Ловлять вужа живим, але при цьому потрібно міцно тримати в посудині, бо має таку силу, що може вирватися, тому іноді банку закатують металічною кришкою. При стресі вуж виділяє із залоз якусь лікувальну речовину. Настоянка трішки жовтувата, але ніякого специфічного запаху не має, чути лише спиртним. Вживала по столовій ложці тричі на день.
Леся Ловян – інвалід першої групи. Значна частина пенсії, яку їй призначили, йде на лікування. А ще двоє неповнолітніх дітей на утриманні. Йти в ліс по ягоди, як інші личинці, у неї немає здоров’я. Каже, що лише раз отримувала допомогу від народного депутата.
– Та й хіба її допросишся? – бідкається. – А дехто навіть заздрить моєму життю, пенсії – та вона ж копійчана!
Таким «розумникам» хочеться нагадати вислів: якщо хтось засудить твій шлях, позич йому свої черевики.
Наталія ЛЕГКА
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!