Подружжя із США відмовилося від усиновленої дівчини з Волині
Волинь

Подружжя із США відмовилося від усиновленої дівчини з Волині

21 вересня, 13:23
2926
0
0
Сподобалось?
0

Небагатьом вихованцям українських інтернатів випадає такий лотерейний квиток, як Наді: у 2011 році її, вихованку Люблинецької школи-інтернату, разом з молодшим на три роки братиком удочерили громадяни США. Та вже через два роки нові батьки купили їй квиток на літак в Україну – і більше дівчинка їх не бачила. Як і свого рідного брата...

Усиновили за компанію

У Руслана з Надею були тато, мама і велика родина. Історія падіння цієї сім’ї вражає, хоча таких, як вони, в Україні тисячі. І сьогодні вже доросла Надя зі сльозами на очах згадує своє дитинство. Колись вона теж була щасливою у своїй родині, та через сімейні негаразди тато став пити, згодом до нього приєдналася і мама. У 2009 році наймолодших їхніх дітей Надю і Руслана забрали в інтернат, позбавивши подружжя батьківських прав. Знедоленим же дітям раптом усміхнулася фортуна – на них звернули увагу американські усиновителі.

Спочатку вони взяли хлопчика з Люблинецької школи Саїда. Він дуже хотів, щоб з ним в Америку полетів і його найкращий товариш Руслан. Нові батьки пішли назустріч і погодилися. Але виявилося, що в Руслана є старша сестра Надя, а розлучати рідних братів і сестер не можна. Так замість однієї дитини Кінг Една Мюллер з чоловіком усиновили аж трійко волинських дітей. І у 2011 році Надя з Русланом полетіли в далеку Америку, де в штаті Джорджія їх чекав новий дім, родина і світле майбутнє.

– Якщо чесно, я, на відміну від брата, не дуже цього хотіла. Але заради нього погодилася на це усиновлення. Наш американський тато працював у фірмі з продажу нерухомості, мама не працювала, хоч мала диплом медсестри. Вони одразу поставили умову, щоб ми називали їх батьками. Хлопцям це було простіше, вони менші, а я ж добре пам’ятала своїх тата і маму й навіть потай мріяла, що зароблю тут, в Америці, грошей, закодую їх, зроблю ремонт у квартирі… – розповідає Надя. – Словом, у мене стосунки з новою мамою не дуже складалися. Ні, ми не скандалили, вона турбувалася про нас, все робила. Але до себе не допускала, закрилася. І дуже часто плакала. Я чула цей плач з її кімнати постійно. Бо за два роки до всиновлення у них померла від раку крові їхня 8-річна донька. Мама часто включала комп’ютер і показувала нам її фото. Една навіть книгу якусь написала про те, як пережити смерть дітей і як усиновити інших. Тепер уже розумію, що вона ще не оговталася від свого горя. А я, можливо, викликала у неї роздратування через те, що її доньки немає в живих, а я, чужа, живу… До хлопців мама ставилася по-іншому. Брала їх із собою в магазини, а мене – ні. Мені непросто давалася англійська, весь час записувала все українською, а батьки змушували робити це іноземною.

Американські усиновителі добре знали, що просто так позбутися прийомної доньки їм не вдасться. А скасувати усиновлення можна до досягнення дитиною повноліття лише на підставі серйозних обставин, яких не було. Тому вирішили вчинити по-іншому – за кілька місяців до того, як Наді мало виповнитися 18, вони відправили її в Україну… погостювати.

«Брат дуже плакав. Вважає, що я його зрадила»

– Батьки якось прийшли в мою кімнату, сіли і повідомили, що купили мені квиток в Україну. Я можу зустрітися з рідними, побути у них трохи. Якщо захочу повернутися, то щоб зателефонувала, і вони куплять мені квиток назад. Звичайно, я зраділа, бо сумувала за Батьківщиною. Брат, коли я їхала, дуже плакав. Він образився на мене, вважає, що я його зрадила…

У травні 2013-го Надя прилетіла в Україну. А 15 липня їй виповнилося вісімнадцять, тобто вона стала повнолітньою і вже сама могла вирішувати свою долю. Вдома ж нічого не змінилося: тато продовжував бомжувати, мама теж зовсім спилася. Втомившись від українських реалій, дівчина стала надзвонювати прийомним батькам у США, що хоче повернутися. Але там ніхто не брав слухавку. Один раз американська мама відповіла, і то коли була за кермом. Сказала, що передзвонить, і далі – ні звуку. Довелося Наді знову пристосовуватися до життя в Україні. Вона правдами і неправдами зробила собі український паспорт, хоч за документами досі вважається донькою Кінгів і носить їхнє прізвище. Зняла кімнатку і пішла працювати. Потім закохалася, поїхала з чоловіком на кілька років у Росію. Та життя під одним дахом зі свекрами не склалося. А далі почалося поневіряння по притулках Одеси, Києва, Луцька.

– Ми дізналися про цю ситуацію, коли дівчина була вже повнолітньою, вагітною і їй не було куди йти. Повідомила про це громадська організація, – каже начальник служби у справах дітей Волинської ОДА Алла Онищук. – Міська служба телефонувала у США до усиновителів, і ті сказали, що двічі висилали Наді гроші на квиток, але чому вона не повернулася – не знають. У нас подібне сталося вперше, щоб усиновлені за кордон діти поверталися.

– Ніяких грошей від прийомних батьків я не отримувала. Не знаю, кому вони їх висилали, – дивується Надя. – Виходить, я обманюю всіх?! Якби вони запропонували мені повернутися, я б полетіла. Просила про допомогу, коли була вагітною, у брата американського тата, але він сказав, щоб зверталася до батьків. Але ж вони не відповідають на мої дзвінки?! З братом своїм лише кілька разів розмовляла. Як у нього тепер справи, не знаю. Він хотів комп’ютерником стати. Батьки не дозволяють йому, напевне, зі мною спілкуватися, бо якось кинув фразу: «Моя сім’я тут». Уже американець. Він не знає, що наша рідна мама померла…

Надя у свої 24 роки живе зараз з дворічним сином в одному з притулків. Молода мама намагається довести до ладу батьківську однокімнатну квартиру у колишніх солдатських казармах, на яку треба оформити всі документи. А там треба все: вікна, двері, сантехніку, якісь меблі, провести воду й каналізацію. Плюс ще багатотисячний борг за квартплату назбирався за всі роки. Надіється, що синочок скоро піде в садок, вона – на роботу, і так потрохи вибиратимуться зі скрути. Одна з релігійних громад оголосила збір коштів на ремонт Надиного житла. На американських батьків молода жінка не ображається. Почала більше їх розуміти, коли сама стала мамою. Мріє про одне – власний дах над головою…

Ніна РОМАНЮК

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!



Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися