Упродовж дня монахині Свято-Василівського монастиря у Луцьку випікають до 5 тисяч проскурок.
Про це пише Конкурент із посиланням на сюжет 12 каналу.
Просфорня у Свято-Василівському жіночому монастирі існує вже понад 14 років – рівно стільки, скільки ж і сама обитель. Саме тут печуть богослужбовий літургійний хліб. Монахиня Ольга достеменно знає усі нюанси випікання і добре пам'ятає той день, коли взялася за справу вперше. Каже, що навіть подумати не могла, що буде займатися саме цим.
«Це було 1 грудня, три роки тому. Спочатку було дуже страшно, бо це дуже відповідальна справа, але я не думала, що буду пекти просфори, чесно», – зізнається монахиня.
Випікання просфор і справді особлива і дуже відповідальна справа. Монахині кажуть, що будь-яка просфора може стати агничною (агнець – частина хліба, яку священник вирізає спеціальним ножем з просфори, – ред.) Під час літургії ця частинка стає «справжнім тілом Хреста». Тому кожну просфору печуть з трепетом і молитвою.
«Найперше, це місце молитви й тиші. Будь-яка господиня знає, що тісто любить тишу, а просфора – це не просто тісто, це виріб, який має багато сакрального значення і несе таку ж функцію», – каже ігуменя Анастасія.
Вона також додає, що просфорню створювали своїми силами. Спершу пекли в ручну і вчилися на помилках, а зараз процес трохи автоматизували і це значно спростило роботу. За день сестри випікають мінімум 5 000 проскурок, проте перед великим святом виходить у рази більше.
Процес розпочинається зрання. Спершу замішують тісто. Борошно тут використовують одне і теж – харківське, а дріжджі – львівські
«Насипаємо у мисочку муку. Я не міряла, але десь кілограм шість йде. Висипаємо його у тістоміс та заливаємо окропом, робимо гарячий заміс», – каже монахиня.
Цей процес займає до години, коли ж тісто «підійшло», його починають розгортати та витончувати – розрізають на дві більш-менш рівні частини і переносять на стіл. Спеціальна машина надає необхідної товщини. Нижню частини виготовляють першою, а верхня іде другою. Це робиться не просто так, адже частинки символізують людську та божу природу Ісуса Христа або ж небо та землю. Низи місять «підійти» і коли стануть готовими, то роблять верх просфори і їх з'єднують за допомогою води. На верхи проскур ставлять печатки – христові та богородичні.
«На проскумидію іде чотири христових із зображенням Христа і завжди п'ятою йде богородична», – розповідає ігуменя Анастасія.
Щоб поставити печатку потрібно немало зусиль, а вдень, нагадаємо, сестри випікають мінімум 5 000 просфор. Після того, як частинки з'єднали, їх проколюють, аби випустити зайве повітря і зробити щільними. Оцінюють готовність виробу по кольору скоринки внизу хлібини. Щоб таку зробити у сестер йде близько 1,5 години.
Теплі проскурки мають особливий смак та запах. Монахині кажуть, що він подібний до того, який надає молоко, хоч його в тісто не додають, а використовують тільки борошно, воду й дріжджі. Просфори, які випікають у цьому жіночому монастирі використовують не лише у Луцьку, а й на Франківщині, Львівщині, Запоріжжі та Донеччині.
Проте рук сестер не завжди вистачає, щоб встигнути спекти необхідну кількість просфор, тому допомогти може кожен. Навчитися цього мистецтва приходять багато людей.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!