Свято-Михайлівська церква, що у селі Линів Локачинського району, є очевидцем вікопомних подій. Дві війни прогуркотіли повз неї. Та кулі й вогонь оминали духовну обитель. Напевно, саме завдяки вищій силі ця маленька сільська церква вціліла. У другу неділю вересня храм відзначатиме свій 140-літній ювілей. Місцеві жителі можуть гордитися тим, що тут і досі лунає Боже слово.
Уже двадцять років настоятелем храму є отець Павло Шевчук. Родом він з Горохівського району. Ще зі шкільної парти ходив у церкву, хоча у радянські часи не раз за це викликали на лінійку.
- Та батьки з повагою ставилися до християнської віри, так виховували й мене, - починає розповідь. - Замолоду працював на будівництві, водієм, а на духовний шлях ступив майже у сорок років. Так Бог скерував мене.
Був священиком у різних районах, коли ж дізнався, що матиме парафію у Линеві, то довго шукав його на карті. А нині серцем і душею прикипів до цього маленького села, свого храму, добре знає його історію. Переповідає дослідження знаного краєзнавця Локачинського краю Харитона Сегейди:
- Коли під час Першої світової війни австрійці відступали, то надумали спалити церкву. Уже й соломою обклали. Але єврей, який раніше торгував у селі, просив змилостивитися над храмом, що височів над згарищем хат. Щирі слова людини іншої віри розчулили загарбників, і вони відмовилися від підлого задуму. А у роки Другої світової, коли точилася боротьба між українцями й поляками, страшні дні були й у Линеві. Люди, щоб врятуватися, заховалися у церкві. Поляки хотіли її оточити і знищити усіх. Та налякані селяни раніше втекли через бокові двері. Коли озброєнні вояки увірвалися у храм, там був лише священик, староста і дяк. Над ними не насмілилися вчинити розправу. Знову диво врятувало людей і церкву. А у 1960 році страшний ураган, який пронісся над селом, зніс дзвіницю на церкві. Згодом комуністичний режим забив двері храму дошками, а якісь варвари проникли всередину і викрали старовинні хоругви, Євангеліє, ікони, інші цінні речі. І лише у 1990 році церкву знову відкрили для прихожан. А під престолом зберігся напис - 1874 рік, що, напевно, свідчить про дату будівництва.
Сьогодні Свято-Михайлівська церква УПЦ КП прикрашена яскравими барвами квітів, а усередині - рушниками. Батюшка з теплом говорить про місцевих жінок, які роблять такі благі діла.
- Наше село невеличке, приблизно 90 хат, - продовжує настоятель. - Тож прихожан небагато, але саме завдяки їхній підтримці вдається утримувати храм. До нас навіть із сусіднього Луцького району кілька людей ходять. Вінчаються молоді пари. З Білорусі аж приїжджали, бо колись були на службі, і їм сподобалося. Церква є осередком духовного життя громади, і спільними зусиллями ми його бережемо та підтримуємо. Віримо, що ще не одне покоління слухатиме тут слово Боже.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!