Уляна Кумечко з Мукачевого напрочуд енергійна, весела, емоційна, рішуча, себе називає «жінка-свято». Любить брати участь у різноманітних конкурсах, тому не дивно, що її помітили телевізійники і запропонували участь у проекті «Міняю жінку». Уляна погодилась, і коли в аеропорту дізналася, що їде в Кенію, зраділа: коли ще вдасться побувати в Африці? Саме там вона поставила на вуха невеличке село: місцеві жінки молилися на неї, а чоловіки, яким не боялася вправляти мізки, ставилися насторожено. Отож, про те, що лишилося за кадром…
Діти боязко торкалися до шкіри білої жінки
– Бачите молоду красиву жінку в червоному? – так зустріла нас Уляна, коли ми під’їхали до її будинку.
У житті вона ще більш розкута, емоційніша, ніж на екрані. Саме завдяки своїй харизмі, характеру, образу справжньої української жінки і зацікавила телевізійників. Знайомтесь: Уляна – мати трьох дітей. Усі, хто рік тому бачив випуск з участю вчительки мукачівської гімназії Уляни Кумечко, були вражені її рішучістю й оптимізмом. Вона не нила, коли милась у тазі надворі чи коли довелося кілька днів їсти лише банани, сирі й варені, які за смаком нагадують картоплю.
– Добре, що привезла з України ковбасу, сало і самогон, усією знімальною групою мали що їсти, – жартує.
Жила Уляна в небідній сім’ї: господар учитель історії. Мазана хатинка на дві невеличкі кімнати. Двоярусні ліжка, столик, кілька тумбочок – ото й усі меблі. Ванни нема, добре, що був унітаз, бо інші жителі села ходять під пальмові дерева, де викопують ямки. У будинку з жінкою весь час лишалася психолог (уся команда жила в готелі), щоб допомогти: раптом у героїні станеться нервовий зрив? Але Уляні самій довелося її заспокоювати: ночами за вікном було чути моторошне завивання диких звірів. Треба сказати, перед відльотом у Києві закарпатку щепили від різноманітних тропічних захворювань.
Першого ж дня Уляна познайомилася з чотирма дітьми, сестрою господині, які зустріли українку дуже привітно. Вони вперше бачили білу жінку, тому боязко торкалися шкіри, плели косички. А коли настав вечір, щоб познайомитися з чоловіком, з’ясувалося, що його… нема. «Поїхав на сафарі», – була відповідь. Хоча згодом зізналися, що він покинув сім’ю заради жінки з шістьма дітьми від різних батьків.
– Його дружина Робаї відкрито не може це нікому розповісти. Тому що чоловікова родина забере у неї все майно та дім. Я була шокована безправ’ям жінок! – обурюється Уляна. – Вони рабині, як і сто років тому. На чоловіків моляться, хоча ті не працюють. Жінки мусять принести у дім гроші, зготувати їсти, задовольнити свого «орангутанга», а він ще й «подякує» – добряче відлупцює. Чоловік може мати кілька жінок і при цьому не користується контрацептивами. Від СНІДу в Кенії жінки мруть, як мухи. Мене вразило, що на узбіччі траси масово продають… труни – як у нас полуниці чи помідори. Я хотіла побачити жінок, які помирають від СНІДу, але в лікарню нас не пустили. Заміж видають насильно, почуттів у сім’ї нема. Спокійно живуть лише ті, хто має освіту. Це, до речі, розуміє й Робаї, тому тяжко працює, аби дати можливість вивчитися своїм дітям.
Африканки зраджують за… рибу
Уляна думала-гадала, як допомогти кенійським жінкам, які ставилися до неї як до всемогутньої – адже білу жінку почують в усьому світі! Щоб вони їй довіряли, разом з ними копала землю на плантаціях, носила воду по багнюці, рубала дрова, продавала на базарі кукурудзу, співала їм «Червону руту», привезла свій прапор, розповідала про Україну. Всі жінки, з якими розмовляла, скаржилися, що їх б’ють чоловіки. Робаї, яка очолює жіночу спілку в селі, радила їм терпіти. Але цього не розуміла Уляна. Не побоявшись, пішла промити мізки рибалкам, які вважаються дуже «крутими». З ними жінки за рибу навіть сплять. Адже риба – це золото, продають лише кістки, з яких можна зварити бульйон. Для кенійців хліб і навіть ананас – це розкіш.
– І я придумала: зроблю революцію! – емоційно розповідає Уляна. – Жінки погодились: «окей», але прийшло їх тільки п’ять, і навіть двоє чоловіків, щоб мене ніхто не образив. Ми кричали лозунги: «Труна не для мене, я ще молода, я хочу радіти від свого життя!», «Не треба нас бити, а треба любити!». Вони співали свої пісні про свободу жінок. Поки ми йшли по вулиці, до нас приєдналося ще і ще, вони тішилися, що їх знімає телебачення. За мною було вже двадцять жінок. Хай моя революція мало що змінить, але чоловіки побачили, що дружини не хочуть так жити. Уявіть, це країна, де жінки бояться ступити крок! А вони зважилися на революцію.
А от в Україні Робаї захоплювалася чоловіками, й особливо Уляниним. Вона не уявляла, що чоловік може готувати їжу, приносити каву в ліжко, що всією сім’єю грають у футбол, разом веселяться на застіллі (це лишилося поза кадром). Також не показали, як Ігор подарував Робаї купальник, коли запросив у басейн, але африканка не плавала – заборонено роздягатися перед чоловіками. Чи то від емоцій, чи від гарного сімейного життя в Україні мовчазна Робаї на четвертий день і зовсім зачинилася в кімнаті.
– Я дуже задоволена, що взяла участь у передачі, – зізнається Уляна. – По-іншому подивилася на Україну та на свого Ігоря – люблячого і турботливого.
Чи що змінилося в кенійському селі після революції, чи чоловіки хоч інколи не піднімають руку на жінку – Уляна не знає. Відомо лише, що до Робаї чоловік так і не повернувся.
Олена ПАВЛЮК, Закарпатська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!