«Надежда», «Гори, гори, моя звезда», «Эхо любви», «Цветут сады»… Цими задушевними піснями польська співачка Анна Герман заполонила не одне покоління українців ще з часів союзу. Її божественний голос бентежив душу, а мила усмішка зачаровувала кожного. Ця добра жінка згасла, як свічка, від важкої хвороби. І лише з розвалом союзу стало відомо, що комуністична влада покалічила долю її батьків, а нещодавно я дізналася, що сама співачка та її рідні допомагали українським повстанцям.
Прадід заснував в Україні село
Насправді польська співачка не мала польського коріння – її батьки були нащадками голландських та німецьких переселенців і зустрілися аж в Узбекистані. Як вони туди потрапили? Є інформація, що прадід Анни Герман був німцем, у 1819 році заснував біля Бердянська на азовському узбережжі село Гоффнунг (тепер Ольгине, яке перебуває під російською окупацією). Дід був пастирем-баптистом, як ворог радянської влади він згинув у сибірських таборах. Його син Ойген Герман (батько співачки), побоюючись арешту, покинув Донбас і їздив по всьому союзу у пошуках роботи. Так він опинився аж в Узбекистані. Тут влаштувався бухгалтером і зустрів майбутню дружину – Ірму Мартенс.
Батька енкаведисти розстріляли
Ірма була нащадком голландських переселенців, яких доля закинула на росію ще у XIX столітті. Народилася у Ставропольському краї, освіту отримала в Одесі. Її віруюча сім’я теж потрапила під репресії, тому Ірма мусила втікати в Узбекистан. В Ургенчі вона працювала вчителькою німецької мови. Ойген Герман читав багато книжок, співав, грав на гітарі та скрипці. Вони побралися (нібито неофіційно). У подружжя 1936 року в Ургенчі народилася дочка Анна-Вікторія – майбутня всесвітньо відома співачка. Коли їй було два роки, батька звинуватили у шпигунстві і засудили до десяти років сибірських таборів без права листування. Під час арешту чоловіка Ірма була вагітною сином Фрідріхом, який народився у 1938-му. У тому ж році Ойгена розстріляли, але про страту дружина та дочка Анна дізналися лише через двадцять років, коли його реабілітували посмертно!
Виїхали до Польщі завдяки вітчиму-єврею
Страшно читати спогади Ірми Мартенс, що їй довелося пережити. Від скарлатини помер дворічний син Фрідріх, а вона з дочкою та мамою, рятуючись від переслідувань, переїжджали з міста в місто. Зупинилися в казахському Джамбулі, де майбутня співачка Анна закінчила три класи школи.
Хтозна, як би повернула їхня доля, якби не Герман Гернер. Він був польським євреєм, якому вдалося втекти від німців аж до Середньої Азії. Працював учителем у тій же школі, що й Ірма. Він вирішив врятувати жінку, якій загрожував арешт, тож вони одружилися. Але через рік загинув на фронті. Ірма стала вдовою польського воїна, і це допомогло їй у 1946 році виїхати до Польщі. Оселилися у місті Вроцлав. 10-річна Анна швидко заговорила польською, Ірма викладала іноземні мови, що давало гідний заробіток і повагу. І завжди всім казала, що її другий чоловік загинув. Але існує версія (завдяки нібито розсекреченим польським архівам), що вітчим співачки Герман Гернер… не загинув! Після війни він нібито був співробітником польської розвідки, жив у Варшаві під вигаданими прізвищами, офіційно працював журналістом та вів закритий спосіб життя.
Передавала свої гонорари у сибір для українців
Анна Герман вчилася на геологічному факультеті Вроцлавського університету, коли почалася її співоча кар’єра. На весіллі студентської подруги Анна проникливо заспівала «Аве Марія», її почули творчі люди. Згодом був тріумфальний виступ на конкурсі у польському місті Сопот у 1964 році. Анна Герман стала їздити з концертами по Європі. І саме у той час, коли вже була відомою, з нею у Вроцлаві випадково познайомилася українська повстанка Анна Карванська-Байляк з Львівщини. Під час війни ця жінка заснувала і вела садочки для українських дітей, працювала в Українському Червоному Хресті, вела у польському Кракові зв’язковий пункт для кур’єрів ОУН. У 1947 році її заарештували, у польських тюрмах вона відбула сім років. І коли вийшла на волю, у 1960-х мешкала у Вроцлаві. Дізнавшись, що її рідних вислали до сибірських таборів, хотіла передати їм звісточку. Їй порадили звернутися до трьох пань, – бабці, дочки і внучки, – які час від часу бувають у срср. Українка пішла до цієї родини і, коли побачила відому співачку Анну Герман, дуже здивувалася.
Бабця артистки якраз збиралася до союзу, де у Ташкенті жила друга її дочка. Через неї Анна Карванська передала татові білизну, а мамі хустину. А потім Анна Герман ще не раз допомагала цій повстанській родині. «На гастролі до людей у совіцькій імперії Аня їздила відносно часто. Не пам’ятаю, чи під час котроїсь з таких поїздок вона забула про моїх батьків. Кожного разу передавала або посилала їм гроші з запрацьованих гонорарів. Зрозуміло, я віддавала їй належне, коли вона поверталася в Польщу. Але чи могла я їй відплатити за всю доброту серця? Вона ж ділилася нею зі мною, з моїми батьками в пору, коли такої доброти ми особливо потребували. Вона була прихильною світові. Зустріла я її людиною кристального характеру», – писала про це несподіване знайомство, яке згодом переросло у велику приязнь, Анна Карванська-Байляк у своїй книжці «Во ім’я твоє».
Можливо, тому, що рідні Анни Герман пережили поневіряння, розстріл, голод, тому й таємно допомагали знедоленій українській повстанці? Вони не побоялися пильного кадебістського ока і наражали себе на небезпеку. Співачка приятелювала з Анною Карванською-Байляк усе життя, зустрічалася, писала листи, приїздила до США, де потім жила колишня повстанка.
Після страшної аварії артистку доглядав коханий
В Анни Герман був єдиний коханий чоловік – науковець Збігнєв Тухольський, старший на вісім років. Познайомилися вони на пляжі, коли він попросив високу симпатичну дівчину в червоній спідниці наглянути за його речами. Потім Анна і Збігнєв листувалися, зідзвонювалися, а згодом стали жити у громадянському шлюбі. Анна їздила на гастролі, Збігнєв працював у Політехнічному інституті, ходив на її концерти, дарував улюблені червоні троянди. Але 27 серпня 1967 року співачка потрапила в Італії у жахливу аварію. Коли машина врізалася в бетонну загорожу, співачка вилетіла через бокове скло і отримала десятки переломів, важкий струс мозку, травму хребта, забої внутрішніх органів. Цілий тиждень Анна пробула в комі. І перше, що побачила, коли отямилася, було обличчя Збігнєва. Лікарі вважали її стан безнадійним, пророкували інвалідність, часткову втрату пам’яті і мови.
А Збігнєв вірив. Він доглядав за Анною, закутою у гіпс, три роки терпляче піднімав її на ноги. Він заново вчив її говорити, ходити, включав її пісні, щоб відновити пам’ять. Як тільки Анна вперше змогла встати, то попросила Збігнєва принести відро води і ганчірку, щоб вимити підлогу. «Бачиш, милий, як мало треба для щастя», – усміхнулася. А у 1970 році артистка вернулася на сцену! На першому концерті глядачі стоячи аплодували їй сорок хвилин.
Перед смертю від саркоми писала музику до псалмів
Анна Герман гастролювала по всій Європі. Побувала і в Україні – Одесі, Донецьку, Києві, а у Львові виконала пісні українською мовою. Платівки з піснями «Гори, гори, моя звезда», «Один раз в год сады цветут», «Надежда», «Эхо любви» розходилися мільйонними тиражами, а квитки на її концерт у кремлівському палаці на шість тисяч місць продавалися миттєво. Вона дала 13 концертів по Середній Азії, хотіла побувати і у місті свого дитинства – Ургенчі. Проте радянські спецслужби не дозволили виступити там, де вона народилася і де розстріляли її батька (тут у 1987 році навіть назвали вулицю на її честь, але потім перейменували на честь покійного президента Карімова).
А у перервах між гастролями її чекав коханий Збігнєв. І якось сказав: «Знаєш, Анно, я одружуюся, – в очах співачки застиг жах. – З тобою». Вони одружилися через п’ять років після жахливої аварії. Прийшли удвох до загсу. На вулиці зустріли знайомих, вони й стали свідками. А у 39 років Анна Герман народила сина Збігнєва, хоча лікарі відмовляли. «Тепер найбільша проблема для мене – не тональність, не мікрофони, не ноти, не плаття. Тільки апетит сина!» – писала своїй подрузі.
– Бувало, до глибокої ночі поралася на кухні, пекла пироги, готувала плов з овочами. Не пам’ятаю, щоби дружина колись підвищувала голос. Ми ніколи не сварилися. Між гастролями виникало лиш одне бажання – насолодитися нею, доки вона знову не поїхала. Ми тільки й жили цими хвилинами, – зізнавався журналістам чоловік Збігнєв. – Син ріс, тішив нас. Анна була здорова. І ми думали, що так буде завжди.
Але в сім’ю прийшла біда. Під час одного з концертів співачка знепритомніла… В Анни виявили рак – саркому, що нещадно руйнувала її кістки. Щоб приховати сльози болю, виходила на сцену в темних окулярах. Вона мужньо перенесла декілька операцій, проте продовжувала виступати по всьому світу. Не маючи здоров’я, їхала навіть за океан. Коли востаннє виступала у США, її в готелі навідала колишня підпільниця Анна Карванська-Байляк, з якою колись співачка познайомилася у Вроцлаві і передавала гроші її родині у сибір. Повстанка у своїх спогадах писала, як Анна Герман тоді захоплено розповідала про свого маленького сина, якого любила до безтями, і під час зустрічі співачка не стримала сліз:
– Ніколи в житті нічого нікому не зичила, а тепер заздрю здоровим людям, – ридала Анна Герман.
За пів року до смерті співачка стала читати Біблію німецькою мовою, що дісталася їй від бабусі, і прийняла її віровизнання – охрестилася в адвентистів сьомого дня. Анна Герман казала: якщо одужає, то ніколи не вийде на сцену, а буде співати у храмі для Бога. Написала музику до псалмів Давида й молитви «Отче наш». Але співачка не вижила. Вона померла в ніч на 26 серпня 1982 року – рівно через 15 років після жахливої аварії в Італії. Анні Герман було всього 46 років. Втрату важко переживали усі, хто її любив – і рідні, і чужі. Серед них – і колишня підпільниця Анна Карванська-Байляк, яка жила у США. «Смерть Ані пережила я боляче до глибини серця», – зі скорботою писала повстанка, яка відійшла на той світ у 99. Мати Анни Герман, яка стільки горя вистраждала замолоду, теж мала довгий вік – померла майже у сто літ. Чоловік Збігнєв, який лишився з семирічним сином, так і не одружився. Він присвятив життя сину, який став науковцем. Після смерті співачки чоловік довго не слухав її пісні, заховав фотографії, носив на могилу її улюблені червоні троянди.
– Я пам’ятатиму її до кінця своїх днів, – зізнавався журналістам. – І вірю, що ми зустрінемося з Анною. І ця віра в нашу зустріч у мене дуже сильна. А тому смуток менший…
Олена ПАВЛЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!