Маминій подрузі Ганні нині вже майже 90 літ. Ще молодими дівками ходили разом на вечорниці. У Ганни дві коси лежали на грудях, мала чорні очі, пухкенькі вуста. Одягалася дуже скромно. Як усі тоді: спідничка-«тетянка» зі штапелю та простенька блузочка. Та це лише підкреслювало її вроду.

Одного вечора Ганя на вечорницях запримітила парубка і пропала від його погляду. І хоч дівчата розповіли, що у Сашка незабаром весілля, та дівчина вже нікого, крім нього, не бачила і не хотіла нічого чути. Звабив її приємним обличчям із високим чолом, густе волосся зачісував доверху, його чорні очі горіли, мов жарини. Сила та міць у всій його поставі дуже подобалися дівчині. 

Одначе настав той сумний для Ганни день, на який призначили весілля Сашка з іншою дівчиною. Бідна Ганнуся очі виплакала. Та знайшлися добрі люди, які донесли до парубка звістку про неї. Молодий був дуже вражений, але весілля все ж відгуляв з іншою. А наступного дня Сашко стояв на порозі… Ганниної хати і просився жити з нею, а не з молодою дружиною. 

– Прийми мене своїм мужем – і я ніколи тебе не залишу, ні на кого не проміняю, – сказав схвильовано.

– А як же весілля, жінка? – знічено запитала вона. 

– Вона мене не любить, і я її теж, – була відповідь.

Звичайно, Ганя не встояла і таки стала його дружиною. Ще багато років Олександр був розписаний з однією, а жив з іншою. Бог послав їм двох доньок і 60 років мирного та спокійного подружнього життя. Хоча Сашко мав удачу неговірку та вперту, Ганна всі роки купалася в щасті, бо вважала його справжнім господарем та любим чоловіком.

Ганна живе у своїй хаті, але вже овдовіла. Сашка не стало кілька років тому. Залишилися діти, онуки та спогади про велику любов, яку описують у книгах чи показують у кіно. А було воно в звичайному поліському селі на Житомирщині.