Більше трьох місяців тому загинув під Бахмутом житель села Радівці Вовковинецької громади, що на Хмельниччині, Сергій Зелінський. Але похорону не було – тіло бійця досі у морзі в Хмельницькому, за декілька кілометрів від рідного села. Сюди мало не щодня ходить мама Наталія, плаче: дитину їй не віддають. Кажуть, тому, що його дружина хоче забрати і похоронити Сергія… у Львові.
«Син казав, що з женячкою сильно вляпався»
Сергій прожив дуже коротке життя – всього 21 рік. Він старший із п’яти дітей Наталії Зелінської. Тяжко було жінці їх піднімати на ноги. З чоловіками стосунки не складалися. Тож, щоб забезпечити дітей, їздила на заробітки у Польщу. Меншими у той час опікувалися свекри. Сергій відслужив строкову службу в армії. Коли почалася велика війна, хлопцеві принесли повістку. Воював, отримав дві контузії. У березні був на реабілітації у Львові. Тут і взяв шлюб з Ксенією із Краматорська.
– Син розповідав, що вони познайомилися через інтернет, – сказала «Віснику+К» Наталія Зелінська. – Пару місяців десь переписувалися. А 9 березня у Львові розписалися. Зрозуміла, що вона зі своєю мамою спеціально для цього приїхали з Німеччини. Мене не запросили. Обідно. Я б рушник вишитий привезла, коровай спекла. Хотіла, щоб син по-людськи розписався навіть під час війни. Питалася в Серьожі: «Нащо так було спішити?» Сказав, що так Ксюша захотіла. Вони кілька тижнів разом прожили, поки він у частину не поїхав. Сварилися. Мені сваха дзвонила, жалілася. А що я могла зробити? Я б своїй доньці у 18 років за ледве знайомого хлопця не казала б заміж виходити. Потім вони ще й повінчалися. Відео виклали у Тік Ток. Ну а 25 травня Серьожа дзвонить мені і просить знайти адвоката, хоче розвестися. Сказав, що з женячкою «вляпався» сильно, вони у нього всі гроші забирали, бо мали доступ до його карточки. Навіть на цигарки йому не залишали.
Впізнавали за аналізом ДНК
Розлучитися зі своєю молодою дружиною Сергій Зелінський не встиг.
5 червня пішов на бойове завдання. Маму попередив, що кілька днів зв’язку не буде. А коли після вказаного терміну вісточки не дав, стала дзвонити по всіх телефонах, які знала, дитину свою шукати. Каже, що навіть на російські сайти вийшла, які публікують відео з нашими полоненими.
– Хлопці мені десь 20 червня подзвонили і сказали, що Серьожі немає, – бринять сльози в голосі жінки. – Як тільки почула це – кинула у Польщі роботу і за ніч примчала в Україну. Тіло сина привезли в морг у Хмельницький, та впізнати його не можна було. Довелось робити аналіз ДНК. 10 серпня мала на руках результат… Це моя дитина… Мені ще пощастило, бо у тому бою багато хлопців зникло, і батьки не знають, що з ними…
Наступного дня з результатом аналізу ДНК та дозволом прокурора з Хмельницької області на поховання Наталія Зелінська приїхала у морг забрати тіло сина. А їй його не віддали.
– За лікарським свідоцтвом про смерть звернулося дві особи: мати загиблого і дружина. І через те, що вони обидві наполягали на видачі лікарського свідоцтва про смерть і обидві зобов’язуються поховати тіло, то постає питання, – пояснила журналістам начальниця обласного бюро судово-медичної експертизи Наталія Козицька. Вона додала, що якщо родина не може це питання вирішити між собою, по-сімейному, то нехай звертаються до суду.
– Я взагалі не розумію, чому мамі не видали тіла, – каже юристка-волонтерка Вікторія Яременко. – У неї були на це всі законні підстави: висновок аналізу ДНК, встановлена причина смерті, дозвіл прокурора на видачу тіла у рамках цього кримінального провадження. Тільки за цим дозволом обласне бюро судово-медичної експертизи мало видати тіло.
У законі не сказано, хто має більше прав хоронити – батьки чи дружина.
З невісткою познайомилася біля моргу
Для Наталії Зелінської це стало справжнім шоком. Адже Ксенія планує похоронити її сина у Львові! Це ж так далеко! А мама хоче на могилку ходити, посидіти, поплакати. Вона спробувала поговорити з молодою жінкою, але ніби на стіну наштовхнулася. Свою невістку Наталія вперше зустріла біля моргу 14 серпня. Ксенія приїхала зі своєю матір’ю.
– Я її благала, руки цілувала, просила: «Дитино, ти теж будеш мамою, ну зрозумій. Я ж не проти, щоб ти до мене приїжджала, сходила на могилку до Серьожі». У якусь мить мені здалося, що я її вмовила, але тут вмішалася її мати… І на цьому розмова закінчилася.
З тих пір Наталія Зелінська майже щодня приїжджає до моргу, щоб забрати тіло сина. Їй дуже образливо, що не отримала підтримки та допомоги від керівників громади. Адже Сергій жив і зареєстрований у Радівцях. Навіть на офіційному сайті повідомлення про його смерть немає.
– Ми пишемо про загибель жителя нашої громади тільки після його поховання, – пояснив «Віснику+К» голова Вовковинецької громади Сергій Волковинський. – Також ми не можемо вплинути на вибір місця поховання. Якщо мамі дадуть право забрати і поховати тіло за рахунок бюджету громади, ми повністю профінансуємо поховання. Матеріальну допомогу тоді виплатимо також мамі, тому що дружина не є членом нашої громади. Але це питання у родині мають вирішити між собою.
Зв’язатися з молодою вдовою чи її матір’ю, аби запитати, чому вони наполягають на похованні у Львові, ми не змогли. Сергій Волковинський сказав, що йому вони повідомили, нібито це була воля самого Сергія. Мовляв, коли вони гуляли з Ксюшею у Львові біля Марсового поля, він обмовився, що хотів би у разі смерті бути тут похороненим.
Рідні Сергія у цьому сумніваються і кажуть, що його теща і дружина переслідують матеріальний інтерес.
– У документах, які Сергій підписав у частині, вказано, що у випадку смерті тіло має право забрати сестра Юля, – запевнила Наталія Зелінська. – Люди кажуть, що рідні загиблих львів’ян і переселенці, чиї родичі похоронені у місті, мають велику допомогу від львівської влади. Інакше я не можу пояснити, навіщо їм моя дитина!
Дійсно, важко зрозуміти дії молодої дружини Сергія та її мами. Адже державна допомога платиться членам сім’ї загиблого незалежно від того, хто його хоронить. А щодо матеріальної допомоги від влади Львова – то з початком великої війни її обмежили, бо спроможності бюджету зараз не ті, що були раніше.
– Ксенія вчиться аж у Німеччині. Чи повернеться вона у Львів, чи ходитиме на могилку? Дуже сумніваюся. Вона молода – у неї ще все життя попереду. Я ж одного хочу – поховати сина там, де він виріс, де живуть люди, які його знали і любили, – плаче мама загиблого бійця. – Не по-людськи і не по-божому, що моя дитина стільки часу у морзі лежить!
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!