Минулої неділі під вечір зупинилося вистраждане, зболене серце Євгена Цимбалюка. Це ім’я добре відоме на Рівненщині, Волині, та й в усій Західній Україні. Письменник, журналіст, літературознавець. У його доробку кілька вагомих, прозових та поетичних книг, досліджень на історичну тематику. Цимбалюк – небуденна, нестандартна творча людина. І дуже трудно визначити конкретне поле його діяльності. Євгена усе цікавило: долі людей, історичні постаті, літературознавці. Непересічний талант, чоловік неймовірної працездатності, а ще – просто щирий і прекрасний товариш. І сказано це не заради красного слівця. Бо знаємо Женю десь зо два десятка літ.
Він працював в одній з рівненських обласних газет, і якось запропонував кілька матеріалів для «Вісника+К». Вони були опубліковані, як кажуть, підійшли до двору. Відтоді зав’язалася співпраця. Нині важко уявити наше видання без Сергія Новака. Такий був псевдонім у Євгена Цимбалюка. Його публікації завжди відзначалися цікавими деталями, несподіваними поворотами. Звичайно, він багато писав на літературну, історичну тематику. Дехто з колег жартував, що Цимбалюк знову написав про відкриття чергової меморіальної дошки чи пам’ятник. Як же цього тепер буде не вистачати, як і різноманітних інформацій! У Жені був просто нюх на цікаві, неординарні новинки.
Але орав він також і набагато глибше. З-під його пера вийшли близько двадцяти книг. «Христина», «Берег любові – берег печалі», «Обірвана молитва за Україну», «Пересопницьке Євангеліє: повернення на рубікон», «Шумовські: заблудла слава України», книжки для дітей – «Кролик, який обманув себе» та «Неслухняник», поезії «Лінія розмежування», «Вирій», «Три дороги до мами», «Лаври і терни», чимало краєзнавчих досліджень.
Цимбалюк довгий час редагував журнал «Погорина». І взагалі, перо у Євгена було легке, замашне, мудре.
Запам’яталась одна з публікацій, у котрій він згадував про батька, котрий вчив його орати. І особливо наказував, мовляв, як прокладеш рівно першу борозну, так піде й далі: «Дивись, сину, рівно клади борозну». Хочу ствердити, що свою журналістську борозну Євген Цимбалюк орав рівно і глибоко.
Чорне крило біди вперше промайнуло над ним 23 січня цього року, коли стався інсульт. Ми все робили, щоб врятувати його. Два місяці він провів в реанімації Волинської обласної клінічної лікарні, з’явилася примарна надія на чудо. Син Сергій, дружина Світлана, лікарі намагалися витягнути Євгена з прірви. В останні місяці сестра Галина днювала й ночувала біля брата. Усі рятували Женю. На превеликий жаль, чуда не сталося, жорстока смерть забрала його від нас.
Пишу ці рядки, а за вікном безперервно ллє дощ. Ніби сама природа плаче за такою доброю, щирою, працьовитою людиною, великим патріотом України.
Царство тобі Небесне, дорогий друже, і вічна пам’ять.
Євген ХОТИМЧУК
і всі вісниківці
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!