У кожному селі є свої різдвяні традиції. На жаль, з кожним роком дедалі менше людей, які їх підтримують. Тому кожна розповідь про колядників-щедрувальників – цінна. У селі Юстинівка Підгаєцької громади на Тернопільщині здавна 14 січня водять Маланку. Особливістю героїв, які її супроводжують, є те, що всі мають вимазати обличчя смальцем та «припудрити» сажею.
Хлопи спішать до людей ще вдосвіта
– Цій традиції вже багато років. Ще наші діди маланкували, – розповіла нам завідуюча місцевим будинком культури Ольга Вітів’як. – Дівчатам не дозволялося брати участь в тому дійстві, бо відомо, що першим на свята у хату має вступити чоловік. Напередодні я відкриваю клуб, бо в основному молодь все вигадує. Вони там збираються, переодягаються. Сажу і смалець, зрозуміло, з дому приносять. Не лише місцеві беруть участь, а спеціально з роботи відпрошуються, з різних міст добираються, щоб повеселити односельчан.
Минулого року військовий волонтер Михайло Ухман з Києва приїхав, а 45-річний Богдан Груб’як, який є найстаршим учасником, зі Львова. Ніякого спеціального сценарію не складають, а співають колядки, зичать господарям щастя та миру. Мають баян, ремені з дзвониками. То музику чути на цілу вулицю. Люди дуже чекають їх.
– Торік ватага з 15 хлопів ходила від хати до хати. Були й у мене, я з ними сфотографувалася, щоб було на згадку. Звикли казати, що ввечері перебиранці збираються. А у нас і ввечері, та ще з самісінького ранку продовжують. Ще вдосвіта виходять, щоб до початку служби у церкві обійти кілька хат, – продовжує. – Коли починає правитися у храмі, то хлопці сидять у хаті, до кого зайшли, та пригощаються, а після закінчення служби знову йдуть вітати односельців зі святами.
Збитків не роблять
Як правило, почесну роль Маланки дають найвеселішому, найактивнішому хлопцеві, який вміє жартувати. Обов’язково у гурті має бути коваль з молотом. Він тягне за собою шматок заліза, щоб стукати. Існує думка, що скільки разів вдарить, то у стільки збільшиться щастя в господарів. А ще йдуть цигани, смерть з косою, поліцейські, чорти стрибають на подвір’ї. Тягнуть до свого химерного танцю й господарів. Можуть залізти на віз чи трактор і там гармидер влаштувати, але великих збитків не роблять. Не знімають воріт, не ламають парканів. Хіба підводу на дорогу з подвір’я виштовхати надумають. Окрім щедрих добрих побажань, мають маланкарі й особливу місію: хоч трохи мазнути сажею усіх членів родини – на щастя. Тому обіймаються, лізуть цілуватися, щоб сажа потрапила на обличчя односельчан.
– Моя сестра, якій за п’ятдесят, тільки й чекає, коли її шмарнуть! – сміється Ольга Іванівна. – Бо я то відмахуюся. Кажу: «Хлопці, не чіпайте мене! У мене алергія на ваші інгредієнти!»
Юстинівка – невеличке село на вісімдесят дворів. Але у кожному з нетерпінням чекають на веселих перебиранців. Пригощають, гостинці у торбу пхають, гроші, їх хлопці передають для церкви.
– Але цього року, через прокляту війну, не знаю, чи будуть ходити, бо деякі з учасників нині воюють. Нема кому організувати, – зізнається завідуюча будинком культури. – Хоча у цей тривожний час хочеться якоїсь розради, свята…
Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!