Медики радили відключити від апаратів: вінниччанка з інвалідністю танцює і водить авто
Вінничина

Медики радили відключити від апаратів: вінниччанка з інвалідністю танцює і водить авто

20 листопада, 16:53
0
0
Сподобалось?
0

Коли вперше бачиш Наталію Видайко — життєрадісну, сповнену енергії молоду жінку — важко повірити, що перед тобою людина з важкою травмою хребта, на візку. 20 років тому її життя розірвав навпіл глухий удар автомобіля, з п’яним водієм за кермом. Наталії було тоді всього 13.

Історія життя жінки розповідає видання 20 хвилин Вінниця.

Трагедія сталася на пішохідному переході біля школи в її рідній Бершаді на Вінниччині. Нетверезий керманич не лише збив дитину на «зебрі», а і переїхав її і потім ще проволік 30 метрів. Шансів на життя у дівчинки не було: сильна кровотеча внутрішніх органів, яку лікарі ледь спинили, важка травма хребта. 

Через пів місяця в комі медики навіть радили батькам відключити її від апаратів підтримки життя. Але рідні не погодилися. Дякуючи вірі, оптимізму і самовідданості батьків дівчинки, Віктора і Лариси, вона вижила і майже повністю одужала. Але це було потім. 

А тоді тягнулися місяці перебування в дитячій клініці нейрохірургії в Києві, кілька невдалих операцій і сумний вердикт лікарів: Наталія залишиться лежачою. 

Ім’я рятівника підказала газета 

— Коли ми повернулись до Бершаді, моєму татові принесли газету «Порадниця», де була розповідь про нейрохірурга-новатора Ігоря Курільця з київської клініки «Богдан», — розповідає Наталія. — Не роздумуючи, тато повіз мене до нього. 

Оглянувши дівчинку лікар сказав, що було зроблено багато хірургічних помилок, і він уже нічого не може вдіяти. Але тато Наталії благав хірурга допомогти і той змилувався, прооперував дитину. Сказав, що через півроку вона сяде, але буде на візку. Його слова збулись. 

З депресії вивели люди... з інвалідністю 

— Після операцій у мене була сильна депресія, я нічого не хотіла, — розповідає Наталія Видайко. — Виводили мене з цього стану рідні і друзі. Але головну роль у моїй душевній реабілітації зіграла поїздка до Криму, в санаторій для спинальників, що у місті Саки. Мама мене туди почала щороку возити на 45 днів. 

Наталія каже, що окрім суто фізичного лікування, яке дало свої результати, на неї дуже вплинув приклад людей зі схожими травмами, які не опустили руки. 

— Там я побачила людей, які повноцінно живуть з таким травмами, як у мене, радіють життю, створюють сім’ї, працюють, і мені самій захотілося жити, відкрити в собі щось нове. Я кожного року з нетерпінням чекала, коли знову буде ця путівка у Крим, — каже жінка. — Реабілітологи почали мене ставити на ноги, вчили знову ходити. 

Пропозиція танцювати здалась нісенітницею 

В Саках Наталія вперше почула про танці на візках. Про це їй розповів шестикратний чемпіон світу з бальних танців Іван Сівак з Рівного, який теж проходив там реабілітацію. Але, мабуть, з огляду на юний вік — 15 років — дівчина не оцінила перспектив цього заняття. Каже, не вірила, що можна танцювати на візку. 

А в душі — спрагло сподівалась, що незабаром стане на ноги і тоді вже точно буде танцювати, як здорові люди. А це вона вміла, бо займалась до трагедії в танцювальному гуртку. 

Не склала руки, а опанувала професію 

Приклад людей, з яким познайомилась в санаторії в Криму, надихнув Наталію спробувати себе у якійсь справі. Дівчина дізналась, що у Вінниці є навчальний центр реабілітації для людей з інвалідністю «Поділля» і поїхала туди опановувати професію майстра манікюру, вивчилася. 

Потім здобула ще одну професію — оператора комп’ютерного набору. Працювала за цим фахом кілька років у Бершаді на електротехнічному заводі. Паралельно закінчила заочно юридичний факультет університету «Україна». 

«Міс Романтичність на візку» 

Наталія має привабливу зовнішність і завжди користувалась увагою хлопців. Як розповідають працівники Центру «Поділля», які пам’ятають дівчину, до неї там навперебій залицялися хлопці, які теж навчались в Центрі. 

А коли Наталії виповнилось 18 років, дівчина побачила в інтернеті оголошення про конкурс краси для людей на візках. Він проводився в Донецьку. Надіслала заявку, резюме, фото. Її запросили взяти участь. Результат дівчину приголомшив. 

— Це був конкурс «Краса без обмежень». Я туди поїхала, аби довести сама собі, і показати людям з обмеженими фізичними можливостями, що вони теж можуть брати участь в конкурсі краси, що вони нічим не гірші за здорових людей. У нас там був танцювальний конкурс, показ моделей у вечірніх сукнях, яскравих платтях. В конкурсі «Краса без обмежень» мене визнали «Міс Романтичність» і я виборола перше місце в інтернет-голосуванні та стала «Міс Інтернет», — розповідає Наталія. 

Окрім конкурсу в Донецьку, потім ще були різноманітні покази, де Наталія Видайко виступала в ролі моделі, презентувала макіяж, зачіски, одяг. 

Зустріч з коханим чоловіком 

Нова поїздка на реабілітацію до Криму принесла Наталії несподіваний подарунок. В санаторії в Саках дівчина познайомилась з Євгеном. Він, як і Наталія, теж був на візку. Зав’язалась довга дружба, яка з часом переросла в серйозні стосунки. Євген запропонував дівчині руку і серце. Вона погодилась і перебралась до нього в Крим. 

— Спочатку було дуже важко, — розповідає Наталія. — Бо сама нічого практично не вмієш, одна, ніхто не допоможе, коли потрібно. Але вдвох з Женею ми потихеньку справлялися. 

Та щастя молодих людей було недовгим: через чотири роки спільного життя, в 2015-му році, Євген помер. Згадувати без сліз жінка про Женю не може, каже, він був добрий, розумний — найкращий.

Після смерті Євгена Крим став для Наталії чужим. Хоча лише там вона отримувала повноцінну реабілітаційну допомогу. Жінка переїхала на материкову Україну, почала їздити на реабілітацію в санаторій «Куяльник». Але була розчарована. Каже, порівняти цей заклад з тим, що є для спинальників в Саках — неможливо. Бо там для візочників створені всі умови, а тут немає майже ніяких, як і в інших санаторіях України.


Танці на візках стали реальністю 

Аби Наталія не замкнулась в собі від горя втрати коханого, батьки відправили її на навчання. Дівчина опановувала професію візажиста, знову в Центрі «Поділля». 

В цей час до Наталії звернулась голова громадської організації інвалідів міста «Гармонія», нині покійна Раїса Панасюк. Жінка розповіла колезі, що організовується гурток танців на візках, запросила її взяти участь. Наталія відгукнулась. 

Відтак при «Гармонії» була створена команда з п’яти дівчат танцівниць. Давня пропозиція колеги по нещастю Івана Сівака — танцювати на візку, яка тоді здалась Наталії маячнею, тепер стала для жінки реальністю. 

Перший вихід Наталії Видайко на сцену в якості танцівниці на візку відбувся в театрі Садовського в інклюзивному спектаклі «Так, я зможу». Участь в постановці спільно брали і люди на візках, і люди фізично здорові. 

З цим спектаклем актори-аматори зробили невелике турне Україною: Вінниця-Київ-Хмельницький-Рівне, показали, що таке інклюзія. 

Перемоги в танцювальних конкурсах 

В 2018 до Наталії звернувся її знайомий візочник з Хмельницького Сергій Рогаль, який запропонував їй спробувати танцювати на візках дуетом. Пропозиція Наталії сподобалась. Хореограф вінницької школи «Болеро» Тетяна Клименко поставила парі два танці. 

В цей час прийшло повідомлення про міжнародний конкурс танців на візках в Тбілісі (Грузія). Наталія з другом подали заявки на участь в цьому заході. Для молодої жінки це був перший в її житті великий конкурс танців на візках. 

— У цих змаганнях брали участь більше 700 учасників з усієї планети. Україну представляли я і Сергій Рогаль, показували наших два танці: народний і рок-н-рол, — розповідає Наталія. — Як результат — ми здобули Гран-прі. 

В 2019 році Наталія Видайко знову взяла участь в подібному конкурсі в Грузії, тепер уже в Батумі. Цього разу жінка виступала зі своєю племінницею, Ольгою Коваль — людиною без інвалідності, яка є одним з її хореографів. 

Дівчата представили театралізований інклюзивний виступ під назвою «Прошу в неба і землі». Він був під українську пісню. В танці дівчата розповіли про війну на Донбасі. І результатом знову був — Гран-прі. 

Карантин не дозволяє тренуватись 

Наталя розповідає, що до карантину танцювальні тренування у неї проходили тричі на тиждень, по дві і більше годин. Перед участю в конкурсі в Грузії вона з напарницею тренувались цілими днями до виснаження. А нині тренуються лише раз на тиждень. Але вдома Наталя тримає форму, під музику робить розминку. 

У вересні 2020 танцівниця взяла участь ще в одному міжнародному конкурсі. Це вже був танцювальний захід, де змагались фізично здорові люди. Проводився він теж в Грузії, але онлайн. Українка з Сергієм Рогалем подали туди заявку, і їм не відмовили. 

— Ми знову виграли Гран-прі, — розповідає Наталія. — Спочатку ми надіслали відео наших танців. Організаторам сподобалось. Умовою конкурсу був танець в прямому ефірі. На той момент я була на реабілітації в Хмельницьку і ми показали онлайн з Сергієм наш виступ.

«Все роблю сама» 

Розповідаючи про своє повсякдення Наталія Видайко каже, що старається не помічати свою недугу, живе як звичайна людина. 

— Для мене візок — не перешкода. Це аксесуар, засіб для пересування. Я не звертаю на нього уваги, живу як повноцінна людина, — посміхається молода красива жінка. — Нині я мешкаю у Вінниці, маю кота і шиншилу. Знімаю квартиру на сьомому поверсі, працюю майстром манікюру. Сама все роблю по господарству, ходжу в магазин. Я навчилася жити зі своєю хворобою. Собі я сказала: «Якщо не я, то хто?». Так, є батьки, але вони не вічні. Я переїхала від них, аби показати і довести, що далі я зможу жити сама. 

Наталя каже, що її ноги не безнадійні. Жінка може вставати на повний зріст, щоправда, ненадовго. 

— Можу спокійно ходити в брусах (паралельні бруси — гімнастичний снаряд, - авт.). А щоб відпустити руки — не можу, дуже сильний страх, боюся. Навіть з ціпком чи на милицях ходити боюся. 

«Йду вчитися водити автомобіль» 

А тим часом у 2018 році Наталія в черговий раз довела собі, рідним і оточуючим, що у її страхів лише очі великі. Вона узяла і здала на право водіння автомобіля. Попередньо про свою ідею сісти за кермо розповіла батькові. Він відмахнувся, мовляв, щойно сядеш у водійське крісло і бажання пропаде. Але жінка не відступила і таки опанувала авто. 

Каже, було важко, на трасі душив страх, кидала руль, як бачила людей на «зебрі». Але дякуючи досвідченому інструктору, перемогла себе й тепер водить машину і очікує на той час, коли зможе придбати власне авто з ручним керуванням, як у її колеги по танцях Сергія Рогаля. 

Побудуйте житло для людей з інвалідністю 

— Коли я їхала в Грузію представляти Україну і шукала кошти на переліт, то було дуже прикро, — місцеві владники мені відмовляли в допомозі, — сумно посміхається Наталія Видайко. — Натомість, коли я приїхала з перемогою, то їх наче підмінили, були такими улесливими: «Ти наша зірочка, давай сфотографуємося...». Лицемірство і показуха. 

Так само, каже жінка, було і з квартирою. Наталія дізналась, що згідно закону має право стати в чергу на житло. Просила і просить місцеву владу допомогти, але їй відмовляють. 

— Я нічого надзвичайного не прошу, — дивується Наталія, — просто допоможіть, побудуйте житло для людей з інвалідністю, але цього немає. А я прагну жити, хочу працювати, хочу мешкати у Вінниці, бо вона доступна для таких людей, як я. 

Все буде добре! 

Але Наталія Видайко від перешкод не здається. Ця сильна духом жінка, загартована у важких життєвих випробуваннях, впевнено йде по життю, мріє про щасливу сім’ю, діточок, власний будинок, успішну власну справу. Вона вірить і знає, що все в її житті буде добре.


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися