Наближаються Різдвяні свята. Кожен намагається їх зустріти у колі сім’ї. Але є й такі люди, які на старості літ не мають до кого прихилитися і стали нікому не потрібними. Добре, що є державні соціальні заклади, які беруть під опіку одиноких, немічних пенсіонерів. В одному з таких – у Берестечку на Горохівщині – ми побували. У місцевому будинку престарілих самотніх не лише доглядають, а й намагаються створити їм домашній затишок. І щороку напередодні Різдва готують для них кутю, печуть пампухи, а наступного дня пригощають м’ясними смаколиками.
Когось діти вигнали з дому, хтось пропив своє життя
Відділення стаціонарного догляду для постійного проживання містечка Берестечко, яке підпорядковане центру соціального обслуговування Горохівської райдержадміністрації, засноване у 2001 році. Воно розташоване в приміщенні місцевої лікарні, де колись було пологове відділення. Така от іронія долі: колись у цих палатах народжувалося життя, а тепер – згасає. Доживають тут віку бабусі й дідусі. І в останню путь їх проводять не рідні, а сусіди по палаті. У кожного, хто сюди потрапив, своя життєва драма. Сестра-господиня адміністративно-господарського персоналу Мирослава Криштоф, яка проводить екскурсію і знайомить з мешканцями, детально знає біографію кожного:
– Когось діти вигнали з дому, хтось пропив усю молодість, інший через хворобу рідним не потрібний. Різні випадки бувають, – зазначає Мирослава Григорівна. – Наше відділення розраховане на 25 ліжко-місць. Нині 22 зайняті. Перебувають тут мешканці Горохівського району одинокі або такі, що опинилися у складних життєвих обставинах. Органи місцевої влади направляють їх до нас. 75 відсотків пенсії людина віддає на утримання, а 25 залишається їй на особисті витрати. У кожній палаті розміщені по 4–5 осіб.
Всюди чистота і порядок. Мешканці закладу забезпечені триразовим харчуванням. Плюс підвечірок: солодощі з чаєм. Живуть, як-то кажуть, в теплі й добрі, деякі у своїй хаті такого зроду не мали. Дівчата-працівниці не лише для кожного знаходять добре слово, а й намагаються створити домашній затишок у казенних стінах. На великі релігійні свята готують традиційні страви, якими смакує кожна сім’я. Ось і на Різдво вже попередньо складають меню з куті та пісної вечері. А вже наступного дня для них передбачені подарунки з м’ясними смаколиками.
«Живемо, як у Бога за пазухою»
Запитуємо у пенсіонерів, як їм тут? Анатолій Маслечко з Рачина вже сьомий рік тут живе, як сам каже, наче в Бога за пазухою: «Їсти дадуть, одяг перуть. Ніхто не обіжає». Його хата в селі завалилася. Сім’ю мав, але не склалося. Ростислав Шведюк із Сенкевичівки через глаукому геть втратив зір. Дружина, син померли. «А невістці я чужий дядько. Нікому не потрібний, добре, що забрали сюда», – переконаний.
Степан Максимюк переписав на дочку хату, і враз йому там місця не знайшлося… І подібних історій багато.
Якби не дім престарілих, хто зна, де б опинилися ці люди. А так мають дах над головою і комфортні умови проживання. Сучасний телевізор у вестибюлі. Хтось дивиться серіали, хтось у палаті газети чи книжки читає, хтось малює. Навіть у шахи грають. Часу вільного достатньо. Середній вік мешканців цього закладу 70 років, але це не заважає їм… закохуватися! Симпатії зароджуються під час прогулянок, спільних обідів. Працівниці першими помічають зацікавлені погляди пенсіонерів, їхні інтригуючі усмішки.
– Ой, та в нас чотири пари зійшлися і поїхали на свої господарства, – розвиває далі тему Мирослава Григорівна. – Офіційно не розписувалися, а так, на віру жили. А один пенсіонер вподобав собі набагато молодшу нашу підопічну, яка важко хворіла і була на інвалідному візку. Постійно біля неї ходив, на прогулянки возив. Дуже тужив, коли вона померла.
Руслана ТАТАРИН
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!