Земельна реформа протягом кількох місяців продовжує залишатися найгарячішою темою. Саме на ній «захлинувся» турборежим команди Зеленського. З наскоку вдалося проголосувати закон про обіг земель лише у першому читанні. А далі почався звичний тривалий процес внесення правок – їх більше чотирьох тисяч.
Що змінилося
У пропонованих правках, як запевняють урядовці, враховані усі суперечливі моменти. Серед головних змін – заборона на продаж землі іноземцям до проведення референдуму та обмеження її кількості в одних руках 10 тисячами гектарів. До 2030 року пропонують встановити мінімальну ціну на ріллю на рівні нормативно-грошової оцінки. Також відкривається доступ до кредитування: земля може бути предметом застави у банках, яким дозволяється набувати її у власність у разі неповернення кредитів.
Навіщо нам продавати землю
В Україні обіг землі назрів давно. Адже, окрім нашої країни, у світі ріллю заборонено продавати ще у п’яти – Кубі, Республіці Конго, Венесуелі, КНДР і Таджикистані. Навіть у Білорусі, хоч і з великими обмеженнями, але цей ринок існує. У Росії ж угіддя колгоспів і радгоспів були розпайовані і приватизовані окремими власниками ще у 1992–1994 роках! А Закон про обіг землі сільськогосподарського призначення росіяни прийняли ще у 2003 році і ніякого мораторію на продаж ріллі ніколи (!) не вводили. Чому ж майже в усіх країнах світу землю дозволяють продавати, звісно, з певними застереженнями?
Експерти однозначні в оцінках – бо це дає поштовх для економічного зростання. Наприклад, приймуть закон – землю можна давати у заставу банку і брати кредит для розвитку того ж самого фермерського господарства. Крім того, пора б уже усунути страшенну несправедливість між жителями міст і сіл. Адже перші без перешкод можуть продавати свої квартири. А от селяни, які володіють землею, не мають права це зробити. Крім того, одразу після введення в обіг її вартість почне зростати, бо змінювати власника пропонують лише через аукціон.
– Хто кричить найбільше, що землю ні в якому разі не можна продавати? Політики, які захищають інтереси аграрних олігархів. Я так мислю: раз олігархи так проти цього, значить, простому люду закон вигідний, – поділився своїми думками житель Нововолинська, який просив не називати його ім’я. – От мої батьки важко працювали в колгоспі й отримали паї. І що з того? Матері треба було суглоб міняти – грошиська страшні, ні в неї, ні в мене таких не було. От і мучилася останні сім років. А продала би пай, могла б нормально дожити віку. Батька вже теж немає. Я успадкував цю землю. Повірте, без кількох мішків цукру, що за неї роками давав орендар, обійшовся б. А от за навчання дочки заплатити чи квартиру їй купити було б добре. Чого я не можу цього зробити? До слова, останній рік, як почали говорити, що приймуть закон про продаж землі, орендар заплатив за паї не цукром, а грішми. І дуже добре. Значить, наша земелька таки чогось вартує.
– Я за те, щоб люди могли вільно розпоряджатися своїм майном, – каже фермер з Горохівського району Василь Щерблюк. – А те, що багато наших політиканів кричать про «розпродаж найбільшого українського багатства» – повна нісенітниця! От я орендую десь у 500 людей тисячу гектарів землі. Точно знаю, що відсотків 80 з них свої паї не продаватимуть. А решта 20? Завжди знайдуться ті, кому гроші потрібні вже і зараз. До мене такі підходили. Ми підписували договір амфітевзису (це коли громадянин може передати належну йому на праві власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення у користування на будь-який строк – авт.). Людина надає мені право користування своїм паєм на 49 років, а я повністю сплачую його вартість. Тож хто хоче позбутися своєї землі, може зробити це таким чином. Але для чого я маю цим займатися? Усе ж можна робити відкрито.
Дайте фермерам на ноги стати!
Здебільшого фермери і керівники господарств, які орендують у людей землю, кажуть, що в принципі вони не проти її обігу. Але не зараз і не з таким законом, який пропонують.
– Сьогодні це не на часі, – переконаний голова Асоціації фермерів Волинської області Руслан Хомич. – У нашій країні триває збройний конфлікт. Додайте до цього корумповану судову систему, неможливість взяти кредити під нормальні відсотки і відсутність інвентаризації землі. Вважаємо, що право володіти українськими угіддями мають мати тільки фізичні особи, місцеві громади і держава. Жодних юридичних осіб! Адже одна людина може створити їх необмежену кількість і скупити значні площі. На суди у такому випадку надії ніякої. 10 тисяч гектарів в одні руки, звісно, це не 210, але, на нашу думку, також багато. У європейських країнах, де розвинуте фермерство, одна людина може володіти 500 гектарами землі.
З тим, що запуск ринку землі сьогодні не на часі, згоден і керівник СВК «Дружба» Турійського району Петро Камельчук.
– У нас залишилося одне багатство – земля. Перш за все, володіння нею – питання продовольчої безпеки, – каже Петро Степанович. – Населення у світі росте стрімко, і всі хочуть їсти. Останніми роками найбільше валютних надходжень держава отримує саме від продажу сільгосппродукції. На це треба зважати. Кажуть, весь світ землю продає. А чому ми маємо дивитися на всіх? Дайте фермерам на ноги стати, і через 3–5 років вводьте обіг. Але робити це тільки після національного референдуму. Земля належить не «слугам», а всьому народу.
***
Люди, які працюють на землі, подають толкові ідеї щодо того, як має у нашій державі запрацювати ринок землі. Та чи питають і чують їх?
– Бояться навіть на рівні області зібрати керівників сільськогосподарських підприємств і запитати їхню думку, – каже Петро Камельчук. – Я пропонував влаштувати «круглий стіл» – намарне. Все робиться нашвидкуруч, як-небудь.
– Нас запрошували на парламентські слухання щодо цього питання. Дали виступити аж одному фермеру! Решту часу говорили депутати, які й так мають можливість це робити на пленарних засіданнях. Якщо коротко: наші пропозиції слухають, але нас не чують, – зазначив Руслан Хомич.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!