Ця історія почалася десять років тому на Волині у місті Нововолинську.
Майор поліції Олександр Зотько, керівник волинського відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними із торгівлею людьми Головного управління Національної поліції області, згадує її, наче це все було нещодавно. А події мали місце у 2010-2012 роках. На той момент це була друга справа в Україні, де організована злочинна група завербувала людей у рабство, пише Конкурент.
– На Закарпатті підприємливі громадяни вирішили підзаробити і підшуковували людей в районі, які потрапили у складні життєві ситуації. У когось помер годувальник, хтось втратив чоловіка, хтось заліз у кредити, втратив роботу, чоловіка. З ними проводили тонку психологічну роботу: співчували і ніби то хотіли допомогти, пропонуючи роботу у Львівській області на цегельному заводі. Мали забезпечити і житлом, і їжею. Назбиравши до двадцяти людей, заробітчан привезли до села Стара Лішня, що в Іваничівському районі Волинської області. Там вже два роки, як не діяв цегельний завод. Голова ліквідаційної комісії почав обурюватися, що роботяг їм не треба. Тож людям запропонували іншу зайнятість, підписавши з кожним фіктивний договір. На папері їх ніби то взяли на цегельний завод, а насправді люди мали сортувати сміття на Нововолинському полігоні твердих побутових відходів. Люди думали, що вони на Львівщині, вони не знали української мови і не мали іншого виходу, як погодитися на ці умови.
Людям так нічого і не платили, розказує наш майор поліції. Спочатку пояснювали, що накопичують гроші на дорогу додому. А потім вже й нічого толком не говорили. Затягнулася така рабська праця на цілих два роки. За цей час потерпілі змогли зрозуміти з ким мають справу, але вдіяти нічого не могли. Одна зі старших жінок, яка не могла працювати на сміттєзвалищі, куховарила на всіх. Їжу варила на вулиці в казані ледь не з відходів, які привозили зловмисники. Як вдалося вийти на цю схему Олександр Зотько розказати не може, адже це частина оперативної діяльності. Згадує лише, що поліцейським доводилося відрощувати бороду, одягати лахміття та йти на сміттєзвалище, прикидатися місцевими, аби зрозуміти хто є у хто у цій схемі.
Один із работорговців і досі перебуває в розшуку. Інші ж отримали вироки суду. Їх посадили за грати на чотири-п’ять років.
Жертви цього злочину отримали матеріальну допомогу, психологічну та медичну реабілітацію на Волині. А далі всі поїхали додому, на Закарпаття, приїжджали до Луцька лише для участі у судових засіданнях.
– Знаю, що окремі люди виїхали на заробітки в Угорщину. Маємо надію, що у них все склалося добре, – говорить Олександр Зотько.
Сьогодні, 18 жовтня, в Європі відзначають день боротьби з торгівлею людьми. Ми вирішили поговорити про цю проблему, яка, на жаль, залишається актуальною. Змінюється лише її форма.
– Історія, яку ви згадали, вражає тим, що в 21 столітті взагалі таке можливо. Як виглядає сучасна торгівля людьми, бо, певно, у багатьох є стереотип із фільмів, наче б то це справді ринок, де товаром є живі люди?
– Справді, у багатьох людей складається враження, що торгівля людьми виглядає так само, як і кілька століть тому, коли існував ринок рабів і в буквальному сенсі можна бути купити людину, наче якусь річ. Але у 21 столітті змінився світ і злочинна діяльність теж йде в ногу з часом. Торговці хочуть отримати прибуток і для цього вони зазвичай експлуатують людей. Їхню працю, інтелектуальні вміння та навички, експлуатують сексуально чи використовують для надання якихось послуг або навіть перебування у певному середовищі. Наприклад, якщо для України ще кілька років такий вид використання людей, як втягнення для участі в збройних конфліктах був нехарактерним, то сьогодні на Донбасі під час війни з Росією часто вербують і неповнолітніх, і доросле населення, аби використовувати їх у диверсійній чи підривній діяльності. Експлуатуючи людину, злочинець змушує її щось робити проти її волі, застосовуючи при цьому обман, шантаж, позбавляючи її волі, обіцяючи її якісь блага, чи шантажує її. Жертви цього злочину часто стають заручниками ситуації і для них не залишається іншого вибору, аніж йти на повідку у зловмисника.
– Якщо говорити про війну, то хіба жертва торгівлі людьми не стає сама ж злочинцем?
– Звичайно, вона стає учасником військового злочину і має за це відповідати, хоча одночасно виступає потерпілим. Водночас експлуататори та вербувальники будуть відповідати вже за двома статтями: і за торгівлю людьми, і за, наприклад, організацію терористичних актів.
– Щодо Волині: випадки торгівлі людьми організовують якісь банди чи це зазвичай одинична діяльність злочинців?
– У нас регіон відносно спокійний. Але у зв’язку з близькістю кордону підприємливі громадяни намагаються вербувати людей для трудової та сексуальної експлуатації під час працевлаштування за кордоном. Зараз, під час карантинних обмежень, їх діяльність зосереджена і всередині області. Вербувальники використовують уразливість становища людей і підшуковують працівників, яких би могли експлуатувати безпосередньо на Волині. Тому спільно з прикордонниками, Службою безпеки, різними неурядовими організаціями ми проводимо профілактичну роботу, аби запобігти вчиненню цих злочинів. Тобто поширюємо інформацію про ризики, аби попередити людей, які можуть потенційно стати жертвою.
– А хто загалом відноситься до груп ризику?
– Це члени багатодітних родин, малозабезпечені сім’ї, одинокі матері, люди з особливими потребами, самотні люди похилого віку, безробітні люди, які їдуть за кордон, діти-сироти, яких втягують у жебрацтво або навіть заняття порнобізнесом. І звичайно, група ризику — це безпритульні, яким немає де жити. Серед цих людей не обов’язково ті, хто зловживає алкоголем. Є тут і молоді люди, які шукають за що зачепитися в житті. У цих ситуаціях їм на “допомогу” приходять вербувальники, які пропонують якийсь так званий заробіток, а по суті безкоштовну працю. Якщо переглянути вироки суду, то часто таку “руку допомоги” пропонують особи ромської національності, які називають таких українців-наймитів “гаджо”. Ці “гаджо” перебирають пір’я, б’ють горіхи тощо, не отримуючи за це оплату.
– А ці люди розуміють, що це неправильно, що вони стають жертвою злочину?
– У нашій області часто стають потерпілими вихідці з сільської місцевості, які справді мало обізнані з ризиками, що можуть їх чекати. Тож погоджуються на будь-які пропозиції. А коли потрапляють у схему експлуатації, то на стільки втягуються у неї, що не бачать іншого варіанту життя. Хоча наведу приклад справи 2018 року, яка стосувалася наших громадян, які працювали в Білорусі. Після реалізації справи, скерування її до суду, потерпілі пройшли реабілітацію і сьогодні їх просто не впізнати. Навіть ті, яким вже за п’ятдесят років, почали життя з чистого аркуша. У кожного була своя біда: в когось хату родичі забрали, хтось не мав де жити, хтось опинився просто на самоті, але за допомогою неурядових організацій, державної програми підтримки жертв торгівлі людьми, вони отримали роботу, житло, пройшли повне медичне обстеження, психічну допомогу та почали життя наново.
ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ — ЦЕ СКЛАДНИЙ ЗЛОЧИН ІЗ БАГАТЬМА ЕЛЕМЕНТАМИ
– На скільки важко довести факт торгівлі людьми? Адже це не проста крадіжка, коли загалом зрозуміло хто винен, у чому, є об’єкт, суб’єкт злочину, якою має бути доказова база.
– Справді торгівля людьми — це обширний злочин, який у себе включає багато елементів. Слідчі та оперативники повинні проходити курси навчання, аби розібратися, як кваліфікувати злочин, розмежовувати його з суміжними злочинами. Трапляється, що нам потрібно радитися з іншими відділами, прокуратурою, аби зрозуміти повну картину. Для прикладу, торгівля людьми межує з таким злочином, як незаконне позбавлення волі людини. Аналогічно сутенерство та звідництво часто межує із торгівлею людьми. Тобто поліцейські повинні визначити, чи справді було вербування людей, переміщення, переховування або передача людини, чи використовувався при цьому обман чи шантаж, чи використовував вербувальник уразливий стан людини, а також яка була форма експлуатації.
– Тобто те, що не часто можна почути про злочини, пов’язані із торгівлею людьми, пов’язане з тим, що їх важко кваліфікувати чи вони рідко трапляються?
– Злочини відбуваються не рідко, але до нас не приходять потерпілі із заявою про те, що стали жертвами торгівлі людьми. Це відбувається при аналізі оперативної інформації, при наданні її іншими установами. Повідомляють про злочини сільські ради, дільничні офіцери поліції, органи соціальної допомоги, які розуміють, що відбувається на певній території ситуація, яка не є законною. Ми тоді починаємо по частинках складати цей пазл, визначати, чи є вербувальник, експлуататор, потерпілий. І справді такі ситуації є і люди підозрюють, що щось коїться незаконне, однак до кінця не розуміють, що саме.
ОБІЦЯНКИ ЛЕГКОЇ НАЖИВИ — ЦЕ ВЖЕ ПРИВІД ЗАДУМАТИСЯ
– Чи можете назвати для заробітчан якісь сигнали, які свідчать, що їхній роботодавець може насправді експлуатувати їхню працю?
– Якщо працедавець, або посередник, який пропонує роботу, організовує такі умови, де людина стає залежною, то це вже привід задуматися. Наприклад, наполягає, аби працівник не брав з собою кошти. Таким чином людина навіть у разі чого не матиме коштів на повернення додому. Це вже ставить її у залежність і вона, наприклад, буде змушена деякий час працювати безплатно. Обіцянки легкої роботи та великих заробітків — це та наживка, яку використовують зловмисники. Також часто людей відмовляють від офіційного працевлаштування. Аргументують це тим, що людина, не сплачуючи податків, буде отримувати більші кошти.
– Коли злочини над українцями трапляються за кордоном, як ви співпрацюєте з поліцією інших країн?
– Наш підрозділ справді взаємодіє з польськими, німецькими, турецькими правоохоронцями. Ми діємо відповідно до договорів, які підписувала наша держава. Основні оперативні розробки відбуваються через національну поліцію, Міністерство внутрішніх справ, наш департамент. Свого часу була співпраця з російськими та білоруськими колегами, але у зв’язку з подіями у цих країнах, агресією Росії, ця співпраця зараз втрачається, дуже довго виконуються міжнародно-правові доручення.
“ГОРЕ-МАТЕРІ” НАМАГАЮТЬСЯ ПРОДАТИ ДІТЕЙ ВІД 500 ДОЛАРІВ
– Досі ми говорили про справи, коли жертвами злочину ставали дорослі люди. Я пригадую нашумілі випадки 2013 та 2015 років, коли волинянки намагалися за 20 тисяч доларів продати своїх дітей. Це були тримісячна дитина та трирічна. Яким чином правоохоронці виходять на таких горе-матерів?
– Аби попередити такі злочини, ми слідкуємо за контингентом тих людей, які можуть нести загрозу, а також обмінюємося інформацією з сільськими, селищними радами, соціальними службами у містах щодо певних категорій людей. Тобто я говорю про неблагополучні сім’ї, де є ймовірність, що батьки не зможуть доглядати належним чином за дітьми. Щодо згаданих справ, то “мати” справді говорила з сусідами, що не знає, куди подіти дитину, як з нею справитися. І лунали такі фрази, що “якби могла — то продала би її”. Відповідно на це звернулися увагу люди, написали заяву, що така інформація стала їм відома і вже ми розбираємося з цією справою, перевіряємо дані. Справи про продаж дітей по Україні загалом не поодинокі. Суми варіюються від п’ятиста доларів до сорока тисяч.
– А на скільки поширені випадки, коли є не просто бажання горе-матері продати дитину, а є й реальне бажання когось купити дитину?
– Такі випадки трапляються не часто, на Волині не фіксували. Справа в тому, що років п’ять тому в Україну прийшла хвиля сурогатного материнства, яке певним чином забрало на себе людей, які мають гроші та хочуть мати дітей. Якщо приміром жінка виношує дитину від біологічного батька і отримає за це гроші, передаючи потім дитину, — то це чиста торгівля людьми. Інша ситуація, коли жінка використовує своє тіло для виношування дитини, яку зачали за допомогою біологічних зразків іншої жінки та чоловіка. Однак законодавець у цій ситуації залишає багато шляхів для варіації.
– Тобто таке сурогатне материнство в Україні чітко не регламентоване?
– Так. У нас тут є законодавчі колізії: воно не узгоджено цілком і в цьому питання варто було поставити ясність. Низка європейських країн вже ухвалили для себе рішення: або дозволяти цю діяльність і виписали правила гри, ліцензування, або забороняти і ввести за це відповідальність. Україна поки що не врегулювала цю діяльність остаточно.
– Насамкінець хочу повернутися до справи минулого року. Тоді громадськість дізналася, що у так званому реабілітаційному центрі «Ренесанс» у Луцьку, утримували людей під виглядом лікування, реабілітації. На якісь стадії розгляд цієї справи і чи вдалося вже притягнути винних?
– Це була наша оперативна розробка. Спочатку ми отримали інформацію про те, що у цьому центрі відбувається торгівля людьми. Тобто, їх начебто викрадали, перевозили у центр, а на місці вони мали працювати, виконуючи трудову повинність задля реабілітації. Ця інформація не підтвердилася, однак тут мав місце факт незаконного позбавлення волі та викрадення людей, що супроводжувалося катуваннями. Було зібрано достатньо доказів і матеріали передані до суду. Слухання відбуваюся і сподіваюся, що до кінця року у цій справі можна буде поставити крапку.
– Можливо, певним чином філософське питання: чи вдасться колись людству подолати таке ганебне явище, як експлуатація інших людей, торгівля їхнім часом, тілом, волею?
– На жаль, світ постійно зіштовхується з новими викликами. Людям потрібно бути обачними, аби в гонитви за матеріальними благами не потрапити в такі ситуації. Якщо ж стало відомо, є підозра, що хтось із рідних, близьких або навіть незнайомців потрапив у такі біду — потрібно повідомляти про це поліцію. Це можна зробити навіть анонімно. І ми вже будемо розбиратися у ситуації і можливо таким чином вдасться запобігти злочину чи покарати винних.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!