Лучанка Наталія Демченко у якийсь час вирішила кардинально змінити своє життя. Тож покинула науку, а працювала вчителем фізики та інформатики у школі, й поринула у творчість. І тепер має власну виставку робіт у галереї мистецтв.
Жінка розповідає, що все розпочалося з глиняних зліпків дитячих ніжок, чим вона захопилася під час декрету. Згодом вона загорілася ідеєю робити щось масштабніше – тоді й почалися спроби створити першу скульптуру. Після трьох років набуття досвіду майстриня відкрила власну студію, завдяки якій могла спілкуватися з іншими шанувальниками цього виду мистецтва.
– У школі нам нав’язують думку про те, до чого у нас є талант, а до чого ні, – зауважує Наталя. – Хоча це неправильно.
Зізнається, саме школа змусила її думати, що творчість не для неї, а ось цифри – це її.
– У юному віці дуже боялася критики, тож коли отримувала від вчительки малювання низький бал та на додачу слова про «криві руки», остаточно спротивила цей предмет. Тому, вперше беручись за ліплення з гіпсу, мені було складно побороти нав’язливу думку, що у мене не вийде. Проте зуміла.
На питання, як поставилися рідні до таких кардинальних змін у її діяльності, жінка відповідає:
– Перший час мене пригнічувала їхня несерйозність. Проте згодом, коли моя діяльність почала набирати обертів, сім’я зрозуміла, що це справді те, чим я живу і що мене робить щасливою. Наразі вони щиро вірять у мої сили та успіх, а це мотивує мене рухатися вперед. Першим поштовхом до кардинальних змін стало усвідомлення своїх справжніх бажань. Прочитавши книгу Кім Кійосакі «Багата жінка», я задумалася над тим, чи влаштовує мене становище, у якому зараз перебуваю. Зрозуміла, що робота, чоловік, діти – це все затягує жінку у безпросвітну прірву побуту, яка не дозволяє їй пожити для себе. На той час я перебувала у декреті і усвідомлювала, що далі мене чекає життя, сповнене обов’язків. Тоді я вирішила стати незалежною, знайти заняття, котре буде моєю віддушиною. Вагомою причиною змін стало розлучення з чоловіком. Я завжди запевняла себе у тому, що не можна руйнувати шлюб через якісь свої переконання, адже найважливіше – це щастя дітей, які потерпатимуть від рішення батьків розійтися. Та після створення перших скульптур зрозуміла: роблю те, що люблю, і рухаюся у правильному напрямку.
– Чи бачите Ви наразі себе в чомусь іншому?
– Бачу себе у мотивуванні людей, які ще не відкрили свій талант. Хочу допомогти їм переступити через бар’єр «неможливостей». Я бажаю кожному бути сміливим у своїх мріях, вірити у свою ідею і, головне, – діяти.
Ірина ЦЕХОШ
Фото Діани НАКОНЕЧНІКОВОЇ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!