«Українська культура й мистецтво - це теж зброя», - переконана народна майстриня з Волині, переможниця обласних та Всеукраїнських конкурсів із писникарства, лауреат стипендії Президента України для молодих майстрів народного мистецтва Марія Булюк, в арсеналі якої понад п'ять сотень писанок, понад три сотні жіночих намист та декілька поколінь учнів.
Про неї пише ВСН.
Із глибини сторіч перед одним із найбільших християнських свят в Україну прийшла традиція розпису великодніх яєць. У цей час одягнені в розкішне старовинне вбрання жінки, сільські дівчата, монастирські ченці та іконописці розписували курячі яйця, радіючи, що тепло, сонце і життя бере гору над холодом, зимою, смертю.
Трохи історії
Є декілька легенд про походження великодніх яєць. Здебільшого, вони оповідають періоди життя Ісуса Христа. За однією з них, писанка утворилася з крові Ісуса та каміння. З ран Христа, якого щойно розіп’яли, текла кров. Вона падала на каміння, перетворюючи його на червоні яйця. Богородиця Діва, яка плакала поруч, омивала яйця слізьми. Від цього на шкарлупі робилися візерунки.
Марія зібрала яйця та пішла до Понтія Пилата просити дозвіл на поховання Сина. Вона дарувала писанки людям, які траплялися на шляху. Кожному наказувала жити в мирі та злагоді. За іншою легендою, писанка утворила із каміння, яке невірні кидали у Христа в одному селі. Грудки, які торкалися одежі Ісуса, перетворювалися у крашанки. Святий Петро, який супроводжував Христа, зібрав ці яйця до кишень, аби віддати людям, що вірили в Сина Божого
Хрест - символ Всесвіту, триріг - знак святого числа 3 і три божества
У міфах багатьох народів (Єгипту, Фінікії, Індії, Греції, Фінляндії) саме яйце вважалось космологічним, було символом сонця, оновлення та зародження Всесвіту. Незважаючи на те, що із трансформацією культових уявлень упродовж тисячоліть значення знаків-символів (а їх понад сто) змінювалось, забувався і вторинний їхній зміст.
Вони знайшли свою інтерпретацію в українській писанці: сонце - центр і підстава небесних просторів, носій світла і життя; хрест - символ Всесвіту, знак чотирьох сторін світу; трикутник - символ вогню, безсмертя та чоловічої й материнської сили; Дерево життя - символ небесної осі та скарбниці буття; спіраль - ознака вегетативної й органічної плодючості; триріг - знак святого числа 3 і три божества; свастика - знак вогню і сонця; граблі- символ дощу.
Поряд зі знаками-символами велике та функціональне значення має писанковий орнамент: рослинний, антропологічний, геометричний, символічний, зооморфний та побутовий. Зачаровує у писанках і розмаїття мотивів рослинного орнаменту: «неповна ружа», «півонія», «рогата квіточка», «хвойка», «повняки», «огірочки», «дубові» і «кленові» листочки, «бокова рожа», «вазончик», «сосонка», які розкривають красу й розмаїття кольорів української природи.
Саме колірна гама ґрунтується на збереженні прадавньої колірної символіки: червоний колір символізував радість життя, любов; зелений - пробудження природи, багатство рослинного і тваринного світу; блакитний - чисте небо, здоров’я; бронзовий - матінку-землю, її врожай, щедрість до людини; чорний з білим - пошану до померлих родичів, їхніх душ; червоний з білим - повагу до духів, подяку за охорону від злих сил.
«Існує декілька видів розпису пасхальних яєць: крашанка, крапанка, дряпанка, трав'янка, мальованка і, звичайно ж, писанка. Це і поєднання геометричних мотивів, хвилястих ламаних і плавних ліній розкриває нам композиційну виразність писанок, зображення мотивів орнаментів, створюючи при цьому враження легкості, простору та ажурності»,– розповідає майстриня Марія Булюк.
«Писанкарство для мене і захоплення, і відпочинок, і релакс..»
Народилася Марійка у Нововолинську, в сім'ї шахтаря. Дитинство і юність дівчини проходило в рідному місті. За її словами, вона завжди любила малювати, а от розмальоване великоднє яйце її просто зачаровувало.
«У нас, у місті, тоді це було досить рідкісне явище, і бачила я писанку хіба що десь на Великдень, але мені завжди хотілося створити таке чудо самій. Пам'ятаю, у тітки був старий писачок, яким вона вправно виводила взори на курячому яйці, а я дивилася та мріяла створити свою писанку», - згадує дитячу мрію майстриня.
Навчаючись у школі, Марія відвідувала різні мистецькі гуртки в Будинку школяра, але з писанкою, як з мистецьким твором, дівчина познайомилася в 2003-му році, вивчаючи образотворче та декоративно-прикладне мистецтво у Володимир-Волинському педколеджі імені Агатангела Кримського, де була школа писникарства.
«Ми приїжджали в коледж спеціально по суботах і цілий день возилися й експериментували з яйцями та фарбами. Це було одночасно і захоплення, і відпочинок і релакс, і надзвичайне відчуття душевного піднесення і творчого натхнення.
Моя наставниця Леся Мартинюк постійно заохочувала нас до участі в різних мистецьких конкурсах, зокрема, у Волинському краєзнавчому музеї, був організований конкурс на кращу писанку Волині «Волинська писанка третього тисячоліття», який я пройшла від «А» до «Я», отримавши дипломи всіх ступенів, в тому числі, і найвищу нагороду: «Диплом ім. Модеста Левицького» за високий рівень художнього розпису та популізацію писникарства на Волині. Та це сталося вже потім – у 2011-му році, коли працювала вчителем у школі мистецтв, де з моєї ініціативи і була створена студія писникарства, - пояснює жінка, демонструючи згаданий диплом.
Творчі перемоги Марії та її вихованців
Закінчивши з відзнакою коледж, юна майстриня продовжила навчання на тому ж факультеті образотворчого та декоративного прикладного мистецтва у Волинському національному університеті імені Лесі Українки, після чого з 2007-го року вона працює викладачем художнього відділу у Нововолинській школі мистецтв.
У 2011-му році її запросили в Коломию, де в музеї писникарства вперше проходив всеукраїнський фестиваль «Писанка», звідки повернулася з дипломом переможця. Великою нагородою для викладача школи мистецтв Марії Булюк стала перемога її учнів в листопаді 2014-го року в Києві. Там проходив дитячо-молодіжний фестиваль - Кубок України з художньої творчості «Ансаблея мистецтв», де учні педагога отримали призові місця. Потім були інші конкурси та фестивалі, нові дипломи, грамоти й подяки, як у самої Марії, так і у її вихованців.
«Дітям завжди дуже цікаво пізнавати процес створення писанки, поетапно вимальовувати символи та фарбувати яйця у різні кольори. Коли дитина пробує щось творити, вона, досягаючи результату, намагається зробити щось ще краще. Їй хочеться вже спробувати якусь більш складніші техніку, розписати вже не куряче яйце, а страусине..
Експериментуємо у фарбуванні яєць, а також поєднуємо техніки, створюємо різноманітні декоративні композиції з писанок. Я намагаюся передати свої знання всім охочим, аби мистецтво розпису писанок, не забувалося, щоб воно розвивалося, адже в нинішній складний час культура – теж зброя», - ділиться досвідом роботи з дітьми їхня наставниця.
У мистецькому доробку народної майстрині та її учнів не лише намальовані писанки, а й дряпанки і крапанки з курячих, качиних, гусячих та страусиних яєць, які зберігаються роками.
«Це досягається завдяки тому, що в кожному яйці з обох боків тонким свердлом висвердлюються маленькі круглі отвори, через які з допомогою шприца у сире яйце запускається повітря у верхній отвір і видувається у нижній. Робота ця досить клопітка й вимагає обережності, адже шкаралупа яйця може тріснути. Тому я вчу дітей не хвилюватися, бо це нормально, так буває. Інколи тріскається й сама писанка. Яйце для писанки має бути сире (варіння порушує шар, який сприймає фарбу), без тріщин і з міцною шкаралупкою», - навчає Марія.
Намисто в українському стилі – дух народу
Та не лише розписом пасхальних яєць знаменита ця майстриня. Друге її хобі – виготовлення найрізноманітніших ексклюзивних жіночих прикрас ручної роботи.
Ще з козацьких часів жінки любили прикрашати себе різними намистами з коралу, перламутру та бурштину. Дуже гармонійно виглядало намисто, одягнене на виткану власними руками вишиванку. Такі жінки вважалися дуже привабливими і спокусливими. І не дивно, адже вишиванка свідчила про те, що дівчина вправна і хазяйновита, а намисто додавало красуні яскравості і вишуканості, а також свідчило про статус сім'ї.
З тих часів традиційне намисто в українському стилі є частиною національного костюму і високо цінується в наш час. Це – невід’ємна частина етнічного образу українок, дух народу. Для наших предків воно було захистом – оберегом від недоброго ока, злих людей і духів.
«Для мене українське народне мистецтво – це насамперед відображення нашої національної спадщини. Це не просто вишиванка, писанка, прикраса чи картина, а найвище мистецтво. Воно є живе, передається з покоління в покоління, люди це наслідують і відтворюють. Іще від прабабусі мені дісталося традиційне українське вбрання (спідниця, сорочка і дві камізельки, - одна вишита нитками, друга - бісером).
А яке українське народне вбрання без намиста? Тому одного разу я вирішила зробити його сама. Дещо з матеріалів знайшла в місцевих магазинах, дещо замовила в Інтернеті й отримала низку червоних коралів до свого вбрання. З цього все й почалося. Захотілося щось створювати далі. Тож почала щось читати, вивчати глибше, дивитися готові прикраси, адже Інтернет тепер дає необмежені можливості для творчості. Можна багато чого навчитися, було б лише бажання», - посміхається жінка.
Зі слів Марії, нині в її доробку – понад три сотні найрізноманітніших намист. Деякі з них вона дарувала, дещо продавала, дещо тримає для себе. Поступово вона познайомилася і стала співпрацювати з майстрами з інших регіонів, у яких замовляє намистини з кераміки, із хлопцями, які виливають для неї намистини з металу, бронзи, латуні, срібла, підвіски, хрестики, різноманітні згарди та інші речі.
«Згарди - гуцульські металеві хрестики, які, починаючи змалку, хрещені батьки щороку дарували дівчинці, доки вона не досягне повноліття. Після того з цих хрестиків вона створювала прикрасу, яка служила для неї оберегом. Дуже популярними є дукачі або дукати (металева монета або медальйон з металевим бантом, прикрашені камінцями, перламутром коралом чи бірюзою). Дуже популярні також були дукачі з біблійським сюжетом, або старі монети Польщі.
Зараз майстри також роблять репліки (створені майстром копії, ідентичні до оригіналу), або вносять свої власні ідеї.
Особисто я, як дизайнер, намагаюсь створювати авторські речі, опираючись на традиційну українську прикрасу, але ніколи не роблю копій, хоч як би мене про це не просили. Мені, як митцю, це не цікаво. Інколи відтворюю старовинні намиста з каменів, перлів, перламутру, бурштину.
Бурштин, до слова, дуже теплий, з ним приємно працювати. В давнину вважалось, що він покращує колір обличчя і приносить здоров’я. Словом, з усього, що є під руками. До речі, будь яке мистецтво любить гарний і піднесений настрій. Тоді все, що ти робиш, виходить якось само по собі - гарно й оригінально», - зауважує народна умілиця.
Валентина Савчук
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!