Нинішньої весни як ніколи рано зацвіли мої чотири магнолії: вже на початку квітня спочатку несміливо – видно, переживали, чи не подують холодні вітри. Та через якийсь день-другий вибухнули цілим морем біло-рожевих і незвичайних бордових величезних квітів. Краса неймовірна! Повітря наповнилося запаморочливим ароматом. Особливо це відчувалось у вечірній час. Селфитись, як кажуть молоді, тобто фотографуватися, приходили і односельчани, і незнайомі люди. Бо у нашій Копачівці Луцького району це поки що незвичайне дерево. Дехто більш допитливий навіть взявся вимірювати величину квітки – 15 сантиметрів по діагоналі! Пелюстки наче облиті воском. Два тижні магнолії просто буяли. Адже надворі стояла по літньому тепла погода. Біла хурделиця з пелюсток здійнялася лише тоді, коли вперше нинішньої весни прийшла гроза, а з нею зірвався вітер.
Звідки ж потрапило до нас це божественне дерево, краса якого надихає поетів створювати свої поезії, а композиторів – пісні? Достеменно відомо, що магнолія прийшла із сивої давнини. Зокрема, у давній китайській легенді йдеться про те, що колись вона зовсім не мала квітів. Стояло дерево посеред поселення, створюючи лиш затінок у спеку. Та ось у село вдерлися хунхузи – злі загарбники. Вони знищили рисові плантації, убили всіх селян, залишивши живими лише сто найгарніших дівчат. Сто днів і ночей гуляли хунхузи, і кожного ранку кидали під магнолію одну замордовану дівчину. А коли прийшов час останньої, обійняла вона магнолію і гірко заплакала: «Рідне дерево, ти бачиш наші муки, не дай умерти нам назавжди…» Вранці розбійники побачили диво: на місці убитих дівчат залишились лише їхні тіні, а на дереві розпустилось сто прекрасних біло-рожевих квіток. Позбутися дерева у лиходіїв не вийшло: зрубані гілки давали життя новим рослинам з бутонами – символами дівочих сердець.
Раніше вважалося, що магнолія – дитя теплого півдня. Та селекціонери вивели такі сорти, що можуть успішно пережити й 20-градусні морози. Моїм красуням вже п’ятнадцять років. За цей час на Волинь навідувались і сильніші холоди. Але вони стійко їх витримували. Звісно, розкішніші ті, що ростуть у затишку. Дуже не люблять протягів. Раз у рік підживлюю їх органічними домашніми добривами. Ще додаю трохи селітри. Ось і весь догляд.
Завершити розповідь про своїх улюблениць хочу ось такими поетичними рядками:
Люблю, коли магнолія цвіте,
Вона несе в собі магічну силу.
З душі усяку суєту мете
І розбиває смутку чорну брилу.
Раїса КОЗАЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!