Про Миколу Володимировича Якубовича у Копачівці Луцького району кажуть: «Крепкий хазяїн». І то правда. Коли працював механізатором у тутешньому радгоспі, завжди ходив у передовиках. Давав лад і на роботі, і на своєму обійсті. Бо росли діти, тож треба було їх вчити, виводити у самостійне життя. То й вдома тримав велику господарку, звідки й дохід мав.
У двотисячному, коли став пенсіонером, вирішив зайнятися «комерцією»: почав їздити до Польщі і у фермерів купувати сільськогосподарську техніку, що вийшла з ладу. Привозив її додому, лагодив і продавав.
Роки минали у повсякденних клопотах по господарству. Але навіть у «сезон» – навесні чи восени, коли у селі голову ніколи вгору підняти – щочетверга вранці пан Микола їздить у Рожище купувати… «Вісник+К» та інші газети. То для чоловіка – святе діло. Не повірите, але це триває уже багато літ. Для таких поїздок у гаражі у чоловіка стоїть красуня «Ауді».
– А чому не передплачуєте? – запитую. – Адже так було би простіше.
– Колись, як пошта справно працювала, то виписував. Але чекати до вечора, коли листоноша появиться, не хотілося. Дуже люблю брати до рук газету, яка ще, як кажуть її видавці (а серед них є мій близький родич), пахне фарбою. І вже зранку знаєш, що у світі діється. Купую багато преси, але дуже люблю «Вісника»: тут завжди є що почитати. Часом навіть дивуюся, де вже ті ваші журналісти такі теми знаходять?!
– А які улюблені теми?
– Усе, що гарно написано, читаю. А ще – про політику, про життя наше безтолкове в державі… Іноді просто душа болить за цей, вибачте, бардак, що твориться в Україні.
…Йому 81 рік. Але, щоб зустрітися з паном Миколою і побесідувати, довелося «забивати стрілку» по телефону. Бо якось напередодні без попередження забігла до нього (ми односельчани) додому, а дружина й каже: «Та вже десь поторохтів трактором. Видно, комусь поїхав допомагати картоплю копати».
Раїса КОЗАЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!