Перелік питань, яких торкнуться ієрархи православ’я, великий: про диптих (послідовність глав помісних церков для поминання за богослужінням), про порядок надання автокефалії, про календар, про пости і про другий шлюб духовенства. Одначе для нас головним буде розгляд так званого «українського питання», зокрема, визнання Київського патріаршого престолу та Єдиної помісної української церкви. Щоб зрозуміти суть того, що відбувається, давайте звернемося до історії. З початку свого заснування у 988 році Київська митрополія перебувала під юрисдикцією Константинопольської церкви. 

У 1240 році після штурму Батия Київський митрополит чи то загинув з рештою киян під руїнами Десятинної церкви, чи то покинув місто. В ординські часи митрополит Київський і всієї Русі все частіше навідується до Володимира-на-Клязьмі й Суздаля, а 1325-му Іван Калита запрошує його до Москви, хоча це місто митрополії у ті роки не мало. 

У 1439 році найвищі ієрархи Грецької та Римської церков, зібравшись на собор в італійській Флоренції, укладають унію – акт про з’єднання обох гілок християнства. За участь у цій акції собор московських владик проганяє тодішнього митрополита Ісидора, обравши замість нього рязанського владику Йону. Вселенський Патріарх не визнав цього обрання, і в 1458 році він призначає митрополитом Київським Григорія Болгарина. 

У відповідь Григорія не визнає Москва. На зібраному Йоною в 1448 році соборі митрополити єпархій, які перебували на території, контрольованій московським князем, присягають «не відступатися від святої Церкви Московської». В цьому документі вперше Руська церква називається Московською.

Таким чином, у 1448 році саме Москва розколола Київську митрополію, проголосивши власну автокефалію, яку Константинополь та інші церкви не визнавали 141 рік. Московські митрополити більше не претендують на титул «Київський», вони називають себе «Митрополит Московський і всія Русі».

1453 року під ударами турків-османів упав Константинополь. Москва оголошує себе «третім Римом», а через сторіччя вже замахується на патріаршество. Це було зроблено з політичних міркувань – у них навіть у документах так записано: мовляв, цар-батюшка сказав, і ми приговорили.

У 1589 році до Москви приїздить Вселенський Патріарх Єремія II. Правитель Борис Годунов запросив його на перемовини про можливий переїзд із захопленого турками міста, проте той відмовився. Тоді світська влада тиском змусила Єремію визнати московського митрополита незалежним патріархом. 

Митрополита Київського, якому підлягала величезна територія – від Вільна до Білої Церкви, від Перемишля до Смоленська, – і далі затверджував Константинополь. Після намагань Риму й Варшави запровадити в Україні унію (1596 рік) у національної еліти виникає чергова ідея про автокефалію – цього разу у вигляді Київського патріархату. Зрештою у 1620 році Єрусалимський патріарх, який мав необхідні повноваження від Константинополя, таємно, під охороною козаків, висвячує нового митрополита. Резиденцією відновленої митрополії з того часу стає Київ. 

Після повстання під проводом Богдана Хмельницького настає новий етап історії України. Її землі поділяються між Московським царством та Польщею. Показово, що українське духовенство категорично відмовилося присягати московському царю в Переяславі у 1654 році.  А Москва дуже хотіла після укладання політичного союзу й союзу церковного. 

Починаючи з митрополита Діонісія Балабана, який підтримав боротьбу за незалежність Івана Виговського, київські владики мешкають у тодішній державній столиці – Чигирині. Москва цих митрополитів не визнає, тому в Києві функції митрополита виконує «в. о.» – місцеблюститель митрополичого престолу. 

1684 року на Лівобережжя з Волині емігрує, рятуючись від поляків, луцький єпископ Гедеон Святополк-Четвертинський. Наступного року гетьман Самойлович скликає собор, на який не з’являється майже все вище духовенство. Але це не завадило відданим людям гетьмана проголосувати за Гедеона. І той їде на висвячення вже не в Константинополь, а до Москви. У листопаді 1685 року Московський патріарх Йоаким висвячує Гедеона на київський престол. 

У той час проти Туреччини почав складатися християнський військовий блок (Польща, Австрія, Венеція) – й офіційний Стамбул дуже боявся війни. Московський дяк Нікіта Алєксєєв пообіцяв візиру не приєднуватися до війни проти ісламу, після чого турецька влада змусила Вселенського Патріарха Діонісія IV передати Москві Київську митрополію з усіма її єпархіями. 

У травні 1686 року Діонісій видав грамоту про передачу Української церкви під юрисдикцію Московського патріархату, взявши за це від московського посла 200 золотих червінців і 120 соболів. Через рік обурені грецькі єпископи позбавили Діонісія патріаршого престолу, але церковну автономію Україні так і не змогли повернути.