Спілкування відбулось у рамках проекту «Читаємо разом». Як зазначила його ініціатор, директор Турійської центральної бібліотечної системи Лілія Барилюк, його започаткували з метою дати друге життя колись популярним, а зараз призабутим творам. 

– Коли ми виставили на інформаційний стенд роман Євгена Хотимчука «Суд», то за півтора місяця його прочитало 120 людей. Твір свого часу був надзвичайно популярним, бо він – про наше життя, про епоху, в якій ми жили, – коли стара радянська система вже ламалась, а нової ще не було. Мало хто у кінці 80-х років наважувався правдиво говорити про життя партійної еліти. Й у героях ми впізнавали конкретних людей, які жили на сусідніх з нами вулицях, у селах, були начальниками. Та ви подивіться на саму книгу, яка є у нашій бібліотеці, – то ж видно, що вона буквально зачитана «до дір»!  

Звернутися до «Суду», написаного 1989 року, був ще один привід: редакція газети «Вісник+К» нещодавно започаткувала новий проект – «Бібліотечка «Вісника+К». І першим у цій серії було видано роман «Суд».

– Сьогодні дуже трудно починати щось нове, люди не мають грошей купувати книги, які стали надзвичайно дорогі. Тому і виникла ідея дати можливість читати цікаві твори за символічну ціну, – поділився з присутніми Євген Якович. – У «вісниківській» серії вже вийшли дві книжечки. Це, як уже говорили, роман «Суд» і збірник моїх спогадів про маму «Рідна мати моя». 

Автор був приємно вражений, що люди у залі вже встигли прочитати останню книжку і під час обговорення дякували передовсім за те, що, читаючи про просту жінку із села Афанасію Іовну Хотимчук, кожен згадував про свою неньку – і рука відразу тягнулася до телефона – подзвонити, почути рідний голос. Адже поки мама жива – ми всі діти. 

– Я читала спогади про Вашу маму, а перед очима стояла моя власна, –  щиро мовила бібліотекар Кульчинської сільської бібліотеки Тетяна Федорук. – Вона живе на Вінниччині, й бачитися часто, як би того хотілося, немає змоги. Але от читала «Три головки часнику» і думала: це у кожного вони є, ці три головки. Тільки моя мама просить «хоч банку варення взяти». А як довго мати стоїть на горбочку, дивлячись услід  нашій машині, яка від’їжджає!.. Цю книжку треба всім дітям обов’язково прочитати, щоб ще більше цінували своїх мам.    – А коли буде продовження роману «Суд»? Адже так хочеться знати, як ті, хто пристосовувався до радянщини, вріс душею і тілом у ту корупційну систему, гендлювали рідною землею, живуть у наш час, при вільній Україні, – пролунало запитання із залу. 

– Я обов’язково подумаю над продовженням роману, тим паче, що ті, хто став прототипами головних героїв, прекрасно зуміли пристосуватися до нових реалій, – пообіцяв Євген Хотимчук. – Якщо вже говорити про творчі плани, то найбільша моя мрія – написати роман про Українську повстанську армію. Про тих молоденьких хлопців, які, не маючи ніякої надії на перемогу, все ж ішли у ліси і помирали за свою землю, за ідею, за Україну. Одним із них був перший чоловік моєї мами – Степан Пархомчук.    

Дві години спілкування про книги і життя промайнули надзвичайно швидко. Автор подарував кожній книгозбірні Турійського району  примірники перших книжок, які вийшли у «Бібліотечці «Вісника+К», і повідомив, що наступною буде книга його незабутнього друга і талановитого письменника, який відійшов у вічність, Феодосія Мандзюка (Костя Волиняки).