Минулий четвер для моєї двоюрідної тітки Олени Смаль з Трилісців Рожищенського району почався, як кожен попередній: поснідала, випила порошки, бо щось останнім часом почувалася зле, привітала найменшу свою дочку Марусю з днем народження, почитала ще «Вісник+К». Виписує ж бо його мало не два десятки літ. Побачила фото з рекламою «Бібліотечки «Вісника+К», де на обкладинці фото моєї мами. Ще й поговорила тітка з нею:

– Сестричко, ой, мабуть, скоро прийду я до тебе.

Пізніше Олені зовсім стало погано, важко дихала, не говорила, дочки покликали батюшку, він її посповідав, вернулося на якийсь час здоров’я, просвітліла пам’ять. А під вечір померла. Не стало моєї останньої тітки на білому світі.

Наступного дня приїхав, звичайно, попрощатися. Дивлюся на покійницю тітку Олену, її умиротворене обличчя і шкодую за нею, і разом з тим захоплююся силою цієї маленької жіночки, що відійшла у той інший, кращий світ. Виростила вона семеро дітей, мала чотирнадцять онуків, двадцять п’ять правнуків, три – праправнуки. Скільки ж вона роботи переробила, скільки вистраждала, скільки витерпіла! Пережила війну, колгоспи, усілякі «перестройки», панування поляків, перших і других совєтів, фашистів та енкаведистів.

Стіни вщерть завішані фотографіями родини, на яких маленькі діти і весільні пари. Ціла сімейна ідилія. Це ж, мабуть, щодня тітка Олена розглядала їх, розмовляла з ними. Вона мала на диво добру і милу посмішку (подивіться на її фото – переконаєтеся). Не хворіла, до останніх днів була на ногах, при світлій пам’яті. А які добрі і щирі очі! Олена зі своїми рідними і чужими ділилася своїм душевним теплом, ніколи не була скупою. Завжди до болю нагадувала мені маму.

Коли після смерті батька у 1959 році ми страшенно бідували, тітка чим могла допомагала нам, прислала своїх синів Володю та Федю з фурою пеньків, щоб ми мали чим палити.

Прийшло провести в останню путь покійну майже все село. Трилісці давно не бачили такого велелюдного похорону. Значить, шанували її. Йдуть відразу за труною чотири сиві голубки-дочки Таня, Надя, Катя і Марія, витирають сльози. Самі вже давно стали бабусями, шкодують маму. Три сини ж на похорон не прийшли, бо давно в сирій землі, померли. А тітка Олена прожила дев’яносто три роки, п’ять місяців і дев’ятнадцять днів. Коли вітала Марусю з днем народження, бажала прожити стільки ж. Хай усі добрі люди живуть не менше. Багатостраждальна моя тітка, така проста, неймовірно добра і щира, ну зовсім маленька і така сильна і велика духом українка зі своєю незборимою жагою до життя, любов’ю до своєї родини і дітей. 

Вічна Вам пам’ять,тітко Олено, і Царство Небесне!