Шостого вересня виповнилося б 70 років талановитому журналісту
Якось розповів Святославу Крещуку про свою дачу в селі Моташівка Луцького району. Купив там стареньку хату, а з нею мені дістався невеличкий шмат землі. Почав його облагороджувати, заводити садочок.
– Слухай, у мого батька є дуже хороші вишні, накопай – не пошкодуєш, – запропонував Славік. Саме так ми називали Крещука. Хоч у Коршеві, звідки він був родом, кликали Свєтік. А в метриці та паспорті він записаний Святослав. Звичайно ж, я не впирався, і через кілька днів ми були вже на обійсті Крещуків. Славік живописно розповідав про кожне деревце. Великий природолюб, душа романтична і щира, любив і знав у садівництві толк. Батька вже не було серед живих, хазяйнувала мама. До речі, вона прожила понад дев’яносто літ. Останній ювілей ми справляли у колі родини.
Отож, тоді п’ять вишеньок ми викопали, завезли у Моташівку і посадили на подвір’ї рядочком. Тут вони й ростуть понад два десятки літ. Жодна не всохла. Пригадую, як сиділи тоді вдвох на веранді й Славік, дивлячись на маленькі саджанці, задумано сказав:
– Жень, хай ростуть вони тобі на радість. І будуть їсти вишні вся твоя родина, діти, внуки і правнуки.
Крещук як у воду дивився. Досі щедро плодоносять вишні щороку. Видно, що у Славіка легка рука і щире серце. Саме таким його і запам’ятали друзі, колеги по перу. Нелегкий шлях пройшов журналіст від Бога, неперевершений майстер слова Святослав Крещук у газетній царині. Починав репортером у «Молодому ленінці». Тут доріс до редактора. Та пильні чекісти дослідили, що його дядько був у бандерівцях, тому відправили у відставку. Відтоді Крещук очолював відділ інформації газети «Радянська Волинь», пізніше був заступником відповідального секретаря. Та не в посадах річ. Як же він сильно, оригінально, непересічно, майстерно вмів писати, як володів пером! Саме Славік започаткував у «Волині» рубрику «Доброго дня Вам, люди», котра й досі існує, практично є обличчям газети. А які він видавав репортажі з Чорнобиля, Камчатки, віддалених, забитих і забутих сіл Волині!.. Крещук був чутливим до чужого горя і біди, не лише писав про це, а й допомагав людям, як міг. І не лише журналістським словом. Нерідко бувало, що він ділився з нужденними копійкою. Славік багато писав про природу. Такого тонкого її знавця треба було пошукати. Його етюди про її красу, проблемні статті на захист довкілля запам’ятало багато читачів.
Напрочуд добрий і щирий, він хотів усім допомогти, підтримати, захистити. Одного разу зустрів його в центрі Луцька. В одній руці паличка, в другій – кульок із сосисками. Я пожартував: мовляв, що, закуска вже є? Він абсолютно серйозно пояснив:
– Учора біля обкомівських гаражів знайшов підкинуте собаченя. Так шкода його, ото несу йому їжу.
Знав, скільки у нього клопотів, які він мав проблеми зі здоров’ям. Після поїздки у Чорнобиль стали підводити ноги. Та Славік знайшов можливість, щоб рятувати бездомне собача. А ще я страшенно вдячний Крещуку за поміч при створенні газети «Вісник+К». Він підказував теми, рубрики, сам активно писав. Повік не забуду. Цими днями Крещуку було б сімдесят, уже понад десять літ його немає на цій землі. Такої світлої, прекрасної, талановитої людини… Славіку, ми тебе пам’ятаємо, любимо і шануємо. Царство тобі небесне!
Євген ХОТИМЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!