Галина Гаврилюк з Люблинця Ковельського району розшукує рідну по батькові сестру, яку ніколи не бачила, але знає про її існування. Можливо, вона прочитає цей матеріал і відгукнеться. Її мати і батько з Лукова раніше Турійського району.
– Моя мати, Куць Надія Прокопівна, у шлюбі з моїм батьком не перебувала, – розповідає Галина. – Його було звати Білашук Леонід, сам із Лукова. Там у нього була дружина Тамара, але чомусь розійшлися, коли їхній дочці не було ще і року. Скоро після того вона вийшла заміж за військового і кудись виїхала. А Леонід, тобто мій батько, став ходити до мами, хоч і був молодшим на сім років. З тієї любові народилася я. Мамі тоді вже було 37, і вона мріяла про сім’ю, але батько не спішив розписуватися. Поїхав на заробітки, пообіцявши по поверненні зіграти весілля.
Але не так сталося, як гадалося. Леонід Білашук приїхав із заробітків… вже не сам. Привіз із собою, як каже Галина, злющу і дуже ревниву росіянку – у селі її називали «кацапка Паша». Тож він не те, що до Надії з дочкою не заходив, а й навіть дивитися у їхній бік боявся.
– Після закінчення школи я поступила в Ковельське медучилище, – розповідає Галина. – І якось на першому курсі одногрупниці кажуть мені: «Тебе якийсь дядько жде». Я вийшла на вулицю і відразу впізнала свого батька. Була дуже схожою на нього. Він став провідувати мене, деколи давав гроші чи купував якусь обновку – але постійно просив, щоб не казала нікому. Боявся, що дійде до його кацапки і вона його точно зі світу зживе. Але шила в мішку не втаїш. Видно, люди таки донесли, і та Паша геть сказилася. Стала перестрівати мою маму, ледь не битися до неї лізла. А потім мене направили в луківську лікарню на практику, і там я зустріла батькову жінку. Виявилося, вона теж там працювала, їжу хворим розносила. Як побачила мене, то мало не луснула зі злості. Всяко обзивала, кричала, що випалить мені очі кислотою. Я її дуже боялася. Лише після скарги головному лікареві вона відчепилася від мене.
У Леоніда з Пашею дітей не було. Тому він, вочевидь, і став признавати Галю. Не раз, було, кликав її у гості. Але дівчина боялася, відмовляла: «Як я піду, як ваша Паша хоче кислотою випалити мені очі? Мені від вас нічого не треба». На весілля Галі він не приїхав, не пустила його жінка. Не бачив своїх онуків.
– Якось, через багато років, я їхала з подружкою машиною у справах до Лукова, – пригадує жіночка. – Дорога лежала якраз біля хати батька. Подруга мене підбила: «А давай зайдемо!» Я припаркувала свого буса біля воріт, заглядаю у двір. Тут батько вийшов, вигукнув: «О! Галя приїхала!» Але у ту ж хвилину появилася Паша-кацапка, і мого батька як вітром здуло – побіг у хлів і там сховався. Він боявся її одного погляду, її духу. І ми з подружкою вийшли з двору, не сказавши ні слова. Це була наша остання зустріч. Я навіть про його смерть дізналася від чужих людей. Переказували, що коли лежав у труні, Паша вчинила скандал, розігнала всіх сусідів та родичів і ховала бідного батька сама. А так-то він був дуже добрий, але боязливий.
Галина Гаврилюк має сина і дочку, тішиться онуками. Успішна в своєму бізнесі. І дуже хоче розшукати рідну по батькові сестру, яка приблизно 1965 року народження. З розповіді покійної матері, вона може проживати у Володимир-Волинському районі. Жінка надіється, що, можливо, сестра прочитає цю статтю і відгукнеться, бо так хочеться мати рідну душу. Адже мама Галі заміж ніколи не виходила, і в неї немає ні сестер, ні братів.
Контактний телефон Галі Гаврилюк (066)541-92-37 або (097)301-67-63.
Галина ОЛІФЕРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!