Валя з Андрієм зустрілися, коли їй було лише 20, і вона приїхала по комсомольській путівці в молоде місто енергетиків Прип’ять працювати в дитячому садочку. А він у свої 25 був інженером-атомником. Вони закохалися один в одного з першого погляду, через місяць одружилися.
Бачили б ви Вальку! Ну, не повертається язик її у 45 літ називати Валентиною Іванівною. Весела, життєрадісна, оптимістка. А як дивиться за собою! Фігуру підтримує спортивними заняттями, влаштовує собі розвантажувальні дні – усе, як і двадцять літ тому.
або Як баба Ганя кавалерів у газеті шукала Зима, то була найгірша пора для самотньої бабці Ганни. Не тому, що снігами все заметено, а тому, що довго й нудно тягнуться одинокі вечори. Добре, що газет різних багато передплатила. Любила читати про долі, як ото люди сходяться, пару знаходять.
Приїхавши на вихідні у село, Леся металася з однієї хати в іншу. На окраїні у старій халупці жив батько. На сусідній вулиці – мати. Років сорок тому, ще у молоді літа, вони раптом розбіглися. Тож Лесі, їхній єдиній доньці, шкода було обох.
Відколи Андрій Петренко добровільно пішов воювати за Україну, його п’ятирічний Дмитрик місця собі не знаходив. – Коли татко повернеться? – допитувався у мами ледве не щогодини, никаючи з кутка в куток. – Повернеться, синку, неодмінно повернеться.
У дворі Майю Семенівну називали «фюрером у спідниці». Якщо вже вона щось вирішила і сказала «ні», жодна сила на землі не могла її змусити передумати.
Валя довго не могла відійти від шоку. Їй вже було 43, а знову відчула, що під серцем носить маля. Вже ж онуки по подвір’ю бігають, а тут самій скоро доведеться з пелюшками бавитися. Не знала, радіти щастю чи оплакувати свій «зальот». Та поговорити про це не було з ким.
Таня поверталася з роботи без настрою. Хоча начальник привітав усіх жінок зі святом 8 Березня не тільки хорошими словами. Букет квітів та тугенький конверт, звичайно, усіх потішили. Тільки не Таню. Що тепер гроші? Коли бракувало уваги і любові від чоловіка. Нутром відчувала, що у нього є коханка.
Мати Ірини так і не дочекалася зятя. Померла. А донька все ходила в дівках. Поки мала роботу у районі, трохи веселіше було, а як їхню будівельну організацію розігнали, сумно і важко стало у чотирьох стінах.
Марія з важким серцем збиралася в дорогу. Вдома лишалася хвора мати та маленький син. Та кидала найрідніших, аби в далекій Італії заробити на власне житло. Бо остогидло терпіти п’яні вибрики благовірного. Куди їхала, достеменно не знала.
Цього маленького з вічно нестриженим чубом чоловіка і старе, і мале в селі кликало Гришкою. Він усе життя пропрацював у колгоспі, а коли там не було роботи, то йшов «наймитувати» до людей. Ніхто не знав точно, скільки йому років, бо небритий та немитий виглядав, наче старий дід.
Оля і Віталик усе життя були сусідами. У кожного своя сім’я, свої радощі і печалі. Навіть долі схожі. Обох виховували тільки мами. Нікуди не виїхали із селища після школи і були нещасливими у шлюбі. Олин тато пішов із сім’ї, коли їй було три роки. Де він пропав – ніхто не знає.
Ольга з Віктором були одружені вже багато років, а лелека все оминав їхній дім. І ось на трояндове весілля (десять літ після шлюбу) Бог зробив парі неймовірний подарунок: Оля завагітніла.
Листи в армію летіли чи не щотижня. У них Таня писала Петьці, як любить його, розповідала про сільські новини, хто до кого ходить, хто з ким одружився. Та після Нового року від його Тані – жодної звісточки. Петька непокоївся, переживав: може, що сталося?
Листи в армію летіли чи не щотижня. У них Таня писала Петьці, як любить його, розповідала про сільські новини, хто до кого ходить, хто з ким одружився. Та після Нового року від його Тані – жодної звісточки. Петька непокоївся, переживав: може, що сталося?
На роботі у Каті на особисті теми говорити не прийнято. Але і без цього вона розуміла, що на неї дивляться, як на білу ворону. За два роки, що працює у фірмі, дівчина була єдиною, хто ніколи не поспішав на побачення, кому ніхто не приносив букети.
Друзів розвела не кохана дівчина, а яблуня і «Москвич» Андрій та Василь дружили з дитинства. Ходили в один клас, сиділи за однією партою і разом в Афганістані їли солдатську кашу з однієї миски. Василь навіть одного разу врятував Андрія від засідки.
Залишилася без обох і без хати... Ця драматична історія розігралася у невеличкому селі на Поліссі. Можливо, хтось і впізнає в ній себе. А комусь просто захочеться когось з її героїв пошкодувати.
