Дітей у Люби не було, а вона так хотіла, щоб у її оселі лунав дитячий сміх. Дізнавшись, що Дмитрика досі не забрали з пологового відділення, зачастила в лікарню. Спершу сідала біля ліжечка малюка і милувалася його вродою. Жінка вже не уявляла свого життя без чорношкірого малюка. А напередодні Нового року нарешті почула, що може його усиновити, то засяяла від радості.
Уже всі звикли до того, що вулицями невеличкого селища щодня чимчикує у школу веселий чорношкірий хлопчик. «Виросте мій Дімка, - каже Любов, - буде адвокатом. Усіх захищає», - у жінки зволожилися очі. Заспокоївшись, розповіла:
- Напередодні Нового року ми із сином на санках, сміючись, везли новенький телевізор. І раптом Дімка зупинився. Пильно подивився мені в очі й запитав:
- Мамо, ти не будеш мене сварити?
- За що, мій синку? Ти ж у мене такий славний!
- А це правда, - промовив, - що ти мене взяла в дитячому будинку? - Слова плуталися. Дмитрикові було дуже страшно. І він ледь не плакав. Я ж, зворушена почутим, не знала, що відповісти. Давно усвідомлювала, що рано чи пізно доведеться про все розповісти.
- Хто тобі таке сказав?
- Ще 1 вересня, коли я йшов зі школи, якісь дві тьоті перепинили мене біля магазину... Півроку я боявся тобі у цьому зізнатися, а сьогодні... Скажи мені!..
- Синку, це правда, - міцно пригорнувши своє янголятко, ледь вимовила слова, які довго ховала у своєму серці. - Але взяла я тебе не в дитячому будинку, а в пологовому відділенні, там, де ти народився. Ти мій синочок. І я тебе дуже-дуже люблю.
Тоді, у Новорічну ніч, Люба довго не могла заснути. Все думала: «Для чого було перепиняти дитину на вулиці й говорити таке? Я ж без нього не зможу прожити жодного дня».
Та біда підкралася з іншого боку. Люба, працюючи на маслосирзаводі, отримала виробничу травму. Відтак - два тижні в реанімації, три місяці на лікарняному ліжку. З Дімкою увесь час була Любина мама. А потім бабуся раптово померла.
Здоров'я у Люби ще більше похитнулося. А працювати треба. Та гляне вона на свого синочка, й забуває про всі негаразди. Доля подарувала їй найбільше щастя. Вона не одна. Поряд її Дмитрик. Він уже не тільки помічник, а й порадник. Радість і надія.
Надія АДАМЧУК

Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!