Я пам’ятаю кухню Профспілок з шостого грудня тринадцятого року, з моменту, коли вперше побачила цей неймовірний вулик, який ніколи не спав, який вирував, сміявся, співав Гімн, готував тонни їжі та цистерни чаїв, барикадувався столами та мішками і дрімав на підлозі. Я пам’ятаю це неймовірне піднесення духу, людяності, самопожертви та патріотизму. Я досі плачу, коли переглядаю фотографії після тієї страшної пожежі. Плачу й зараз, бо мені болить душа від такої зневаги.

Цей будинок, в якому був штаб Майдану, став одним із символів нашої боротьби за Україну.  І відкривати його мали б шанобливо, з Гімном, з врученням нагород нашим воїнам та Героям Майдану, з меморіальною дошкою з іменами загиблих у тій жахливій трагедії, хоча б якимсь мітингом, врешті-решт.

А його відкрили черговою забігайлівкою, від якої тхне російськими інвесторами. Саме мережа «L’KAFA» в березні цього року заборонила вхід бійцям АТО в формі. Біль і розпач відчувають тисячі людей, які стояли на Майдані, а тепер не розуміють: як з такою зневагою можна поставитися до світлої пам’яті загиблих побратимів? 

Величезна кількість коментарів у Мережі й особистих звернень зробила своє: вже наступного дня Борислав Береза разом з іншими народними депутатами пішов з’ясувати, хто дав дозвіл на відкриття цього закладу. На той момент кафе вже було зачинене, оскільки люди погрожували просто спалити його. Того ж вечора вивіску демонтували.

Київський міський голова Віталій Кличко відразу відхрестився від відповідальності: «Приміщення не належить до комунальної власності столиці, а належить профспілкам, відповідно, ніяких дозволів місто не давало… Ми скерували звернення до профспілок та правоохоронних органів, аби з’ясувати, хто і чим керуючись дозволив розмістити заклад ресторанного господарства в приміщенні Будинку профспілок…» Створюється враження, наче мер не в курсі, що робиться в нього просто на центральній площі міста. Чи просто не хоче бачити?

Від самих профспілок поки що ніякої відповіді немає. Але й немає сумнівів, що зараз всі перекладатимуть відповідальність  з однієї хворої голови на іншу. Бо хіба могла голова при здоровому глузді дозволити отаке? І я не вірю, що ніхто з влади про те не знав і не бачив, що діється у них під носом. Звичайно, когось показово покарають, посварять пальчиком, може, навіть знімуть з посади найнижчого клерка. Але суть не в тім.

Власне, для мене не так важливо, хто саме підписав дозвіл на відкриття. Важливо – його дали. Дозволили витанцьовувати та розважатися на попелищі, навіть словом не вшанувавши тих безвісних Героїв, імен яких ми й досі не знаємо, які загинули за волю України, за наше майбутнє. 

Та чи варте таке цинічне майбутнє тієї світлої жертви?