Двічі врятувала від пневмонії сестру

– Лариса ковтала противірусні препарати і ходила на роботу, адже в лабораторії одна колега була хвора, а дві – у декретній відпустці, – розповідає сестра покійної Наталія Ткачук. – Коли стала почуватися геть погано, таки зробила рентген. Як тільки плівку проявили, Ларису відразу ж забрали в пульмонологію. А напередодні вона сказала мені, що в неї з народження нема мигдаликів і якщо інфекція з горла перейде в легені, то закінчиться недобрим. Так і вийшло: у сестри повністю згоріли легені. На рентгенівському знімку замість них – дві білі плями з тоненькими чорними ниточками. Коли її мали покласти на апарат штучної вентиляції легень, просила не дзвонити: все одно не зможе розмовляти. Минуло півтори години – і Лариса померла. А через два тижні в нас у селі Підгайці ми збиралися святкувати її 45-річчя. Адже ні чоловіка, ні дітей, ні власної квартири у Лариси не було. Сестра навіть записала продукти, які планувала закупити до дня народження. 

Після закінчення Тернопільського медуніверситету Лариса Іванівна могла стати хорошим терапевтом, але не змогла влаштуватися на роботу лікарем. Працювала спочатку лаборантом, а потім завідувачем. Хоча всіх друзів приймала, консультувала, лікувала. І по телефону могла поставити точний діагноз та призначити лікування, яке завжди зараджувало. Допомагала колегам, друзям, дуже любила людей, речі, які їй дарували, роздавала іншим. Навіть коли бачила на землі бомжа, ніколи не проходила мимо, а оглядала його, викликала «швидку». Двічі врятувала від пневмонії рідну сестру. А себе не змогла. 

– Лариса Іванівна  була віруючою людиною, – розповідає священик Олександр Насарчук. – Співала у храмі, причащалася чи не кожної неділі, лікувала. Казала, що Господь з неї за цей дар грошей не брав, от вона і віддає його дарма, тому й не приймала подяки від хворих. Лікарка була, як свічка: всім світила, всіх гріла, а сама згоріла дотла.

Лариса Іванівна дуже часто говорила про смерть. Навіть місце на кладовищі давно собі лишила. Ніби відчувала наближення кінця. З колегою спокійно обговорювала, що потрібно приготувати на поминки, де лежать документи, – це не сприймалося всерйоз, адже начальниця ніколи не хворіла. Навіть коли була цілком здоровою, пояснювала, що її не потрібно хоронити як незаміжню у весільному платті: «Не робіть з мене клоуна з усіма цими віночками. Пов’яжіть шарфик на голову, нехай усе буде скромно». Колись відомий старець з Почаєва благословив її не виходити заміж: «Ти будеш там, де Богородиця», тобто в раю серед дів. Лариса Іванівна не раз казала, що рада, що в її житті немає чоловіка та дітей – її ніщо не тримає на цій землі. А сестру попередила: якщо трапиться щось погане, обов’язково прийде уві сні. Не приходить – значить, у неї все добре.