Вчителька зібрала двохсотлітні рушники, давні постоли, дореволюційні патефони і навіть вишиті сукні свекрушиної баби Ганна Олександрівна Мойсюк працює у Демидівській школі мистецтв, викладає гру на акордеоні, без її сценаріїв жодне свято у школі не проходить. Її руки як не плетуть, то в’яжуть, вишивають, оздоблюють. Та найбільшу втіху має у своєму музеї, який створила, коли побачила, як сусідка миє баняки двохсотлітнім рушником.
Годинник від Тимошенко за вишиванки
У Ганни Мойсюк удома «голих» стін не знайдеш. Що цікаво, кожна кімната оформлена тематично: зал – весь у власноруч вишитих іконах, кухня – у картинах-натюрмортах, дитяча – в пейзажах та цікавих тваринах, коридор – у барвистих квітах. Ганна Олександрівна вправна майстриня. На одній з виставок отримала у подарунок годинник від Юлії Тимошенко – за кращу роботу «Вишите серце України». Крім вишиваних робіт, у домі безліч вазонів. Особливо полюбляє господиня кактуси. «Скільки ж їх у вас?!» – аж сплескую руками від здивування.
– Ой, та вже понад 150 вазонів, певно, маю, – відповідає жінка. – Одне погано – нема де це все розставляти. Чоловік он досі мені виказує за те, що я літню кухню, де ми варили свиням їсти, забрала під свій музей.
Музей?! Як виявилося, Ганна Олександрівна таки справді зібрала повноцінний музей старожитностей, який може сміливо конкурувати з районним (а не в кожному райцентрі такий є).
– Все почалося з того, що колись давно ми з чоловіком поїхали до нього на батьківщину, у Володимирецький район, – розказує жінка про те, яким чином у неї з’явилися перші експонати. – Одного дня зайшла до сусідки, а вона миє дійниці та баняки лляним рушником. Придивилася, а це навіть не рушничок, а старий вишитий фартушок!
Боже, як же мені стало шкода його! Це ж хтось колись його вишивав, сліпав біля свічки, вклав у нього свій труд і душу… І тут ним миють брудні баняки. Сусідка на мої стогони лише плечима стенула. Мовляв, у неї такого «непотребу» цілий кухор зібрано. Уявіть лише, деяким таким от рушничкам та фартушкам було мало не 200 років!
Речі принесли з брухту
От відтоді це і стало ще одним захопленням Ганни Олександрівни. Спочатку вона сама шукала у старожилів якісь старовинні речі, пізніше люди зносили чи передавали їй щось цікаве.
В якийсь момент речей виявилося стільки, що їм знадобилось окреме приміщення. І поступово умивальнику, плитці й банякам для свинок спочатку довелося потіснитися, а згодом і взагалі «перебратися» геть.
– Оці три вишиті плаття носила баба моєї свекрухи, – показує Ганна Олександрівна на добре збережені сукні з домотканого полотна. – І якщо свекрусі вже 84, то можна уявити, скільки років цим речам. До півтори сотні. А оці п’ять прасок мені хлопці з брухту попритягували. Я їх відчистила, віддраїла – самій любо на них тепер дивитись. Особливо зважаючи на те, що всі різняться між собою, однакових нема. Оцього «рубля» мені теж принесли – це по суті та сама праска, тільки без використання гарячої золи, якою вигладжували випрані та висушені речі. Цікава історія з постолами. Одні передала свекруха, в яких ще замолоду ходила і якимсь чином зберегла. А інші мені спеціально, як то кажуть, на замовлення, сплів один дідусь, на горищі в котрого знайшлося те саме лико, з якого колись цю взувачку і плели. А цією статечною оздобленою чоловічою свитою люди накривали цибулю. Тобто ця накидка стала статечною після того, як я її вичистила… Чесно кажучи, у літній кухні Мойсюків можна на цілий день застрягнути, розглядаючи всі ці старовинні речі. Праски і віялки, сорочки, блузки, спідниці й рушники, вирізьблені скриньки і дореволюційні патефони. А що вже горнят, глечиків і полумисків, кухлів, постолів та прядок – не злічити. Хоч бери й екскурсії організовуй у цю неймовірну літню кухню…
Мирослава КОСЬМІНА, Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!